Я абсолютно неконфліктна людина, тож вчорашня ситуація трохи вибила мене з колії. Хочу поділитися з кимось – мені потрібно почути, що я все зробила правильно.
В квартирному тамбурі мого будинку лише 2 квартири – моя і Світлани Ігорівни.
Ми з нею ніби не сваримося, але й приятельками нас точно не назвеш.
Так принаймні було до вчорашнього дня…
В тамбурних дверях зламався замок. Він давно вже сигналізував про те, що з ним щось негаразд, але ні в кого руки не доходили, щоб його полагодити.
Оказія трапилася просто в той момент, коли я вибігала з квартири, шалено поспішаючи на роботу. Ключ розламався навпіл і значна його частина залишилася всередині замка.
Цілий день не могла заспокоїтися – хвилювалася через те, що так і залишила двері відкритими. Як на зло, ще й мій Дмитро поїхав у відрядження, а сусідка живе сама, тож навряд мені чимось могла б допомогти в такій ситуації.
Всю дорогу додому мізкувала над тим, що ж маю робити з тим злощасним замком.
Було вже пізно, тож майстра не хотілося викликати. От я й вирішила зробити все сама. Зателефонувала чоловіку, знайшла відео в Інтернеті і взялася до роботи.
Дмитро намагався мене впросити, аби я таки почекала на його приїзд, та ж я надто вперта, щоб змінювати свої плани.
Уявіть собі моє здивування, коли все почало виходити! Залишалося вкрутити лише один цвяшок, як з квартири Світлани Ігорівни вийшов якийсь чоловік в робочому комбінезоні.
– Ооо, хіба ж це жіноча робота? Давайте я Вам допоможу. Я ж майстер як-не-як.
– Та ні, не потрібно. Я ж сама усе вже зробила, – не встигла я договорити цю фразу, як незнайомець вихопив з моїх рук викрутку і “прийнявся до роботи”.
Міцно затягнув один шуруп, тяжко зітхнув і видав:
– Все, хазяйко, готово!
Я тільки усміхнулася.
Ввечері на порозі моєї квартири з’явилася сусідка.
– Бачу, у нас замок новий?
– Так, я його ……
– Я все знаю. Мені Михайло розповів, що він все сьогодні ввечері встановив. От ми й квити: з мене послуги знайомого майстра, з тебе – замок.
– Ви знущаєтеся? Я ж сама його встановила, а Ваш Михайло – справжнісінький брехун, якому під силу лише 1 цвяшок підтягнути…
– Годі! Просто дай мені ключ і я піду додому.
– Ні! Поки Ви не повернете мені половину суми, витраченої на замок – ключ не отримаєте!
Я сама була шокована своєю рішучістю і впевненістю у своїй правоті.
Ображена сусідка вибігла з квартири, але за кілька хвилин повернулася, жбурнувши на стіл кілька складених купюр.
Вранці зі мною навіть не привіталася.
Мені, звісно, прикро, що між нами пробіг чорний кіт, на ім’я Михайло, але й набридло постійно в дурнях ходити. Треба вчитися відстоювати свої права.
Чого мене навчила ця історія:
Доброта і безхребетність – це зовсім різні речі. Варто бути милосердним до того, хто здатен оцінити твій гарний вчинок. Якщо ж є люди, які цього не цінують, ба більше, цим нахабно користуються, то варто навчитися себе захищати і відстоювати своє право на комфорт. В іншому випадку, доведеться жити так, як очікують від того нас інші.
Чи підтримуєте Ви головну героїню?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
