Василь знав, що у Марії є інший, але мочав, щоб дружина була поруч з ним

Уся сім’я зібралася за одним столом:

– Мамо, тату, хіба ви справді за 35 років спільного життя жодного разу не думали про розлучення? – цікавилася донька.

Подружжя переглянулося. Потім чоловік ніжно пригорнув до себе дружину.

Вона сиділа неподалік від вікна і чекала потрібної години.

Жінка злазила з велосипеда. У неї була велика сумка. Вона наблизилася до брамки, залишила пошту, сіла на велосипед і поїхала. 

Вона хутко помчала по свого листа. Марія ніби знала, що отримає його саме сьогодні. Серце калатало, а руки тремтіли від переживання. 

Дівчин відкрила листа і прочитала:

“Дорога Маріє, 

Ми з тобою так давно не бачилися. Згадую наше прощання і останню зустріч. А як ми з тобою зустрілися? Ти прийшла у наш офіс. Така струнка, красива, з великими очима і яскравою помадою на губах. Ще тоді я хотів обійняти тебе і більше ніколи не відпускати.

А з’ясувалося, що ти вже зайнята. Проте було пізно, бо я покохав тебе. Звичайно, що я б не зміг зруйнувати чужу сім’ю…Та з того часу мене мучить лише одне питання: чому нам довелося пережити всі ці випробування? Уже 7 років ось так жевріє наше кохання…

Мені не спиться ночами, бо я уявляю, що ти з іншим…

Прийшов час відпустити тебе, Маріє. Та любов у серці буде жити вічно. Можливо, колись, в іншому житті, ми ще обов’язково зустрінемося. 

Я освідчився іншій і незабаром одружуся. Однак ти, Марія, назавжди залишишся частинкою моєї душі. 

Мені до останнього хотілося вріити в щасливий кінець, але прийшов час подивитися правді в очі: мені тридцять і я самотній, а хочеться вже власну сім’ю і дітей.

Я чекав на тебе, але ти так і залишилася недосяжною мрією.

Кохана, бувай. Це мій останній лист. Бажаю тобі бути щасливою поруч зі своїм чоловіком!

Твій Іван. 08.08.1988″

Марія заплакала. Її щоками котилися гарячі та гіркі сльози. Проте дівчина знала, що одного дня ця мить настане. Адже молодий чоловік не міг залишитися самотнім до кінця своїх днів. Тим паче, що вона присяглася іншому у своїй вірності. 

 Марія вирішила залишити цей лист на пам’ять про щире кохання. Знищити його у неї не підіймалася рука.

Василь все знав. Він давно у Ліди, поштарки, вивідав правду. Проте розповідати про це суворо заборонив. І сам не зізнавався, адже радів, що Марія принаймні поруч з ним.

Усі роки Василь мовчав, хоча ревність з’їдала його зсередини. Та чоловік не хотів вірити, що його дружина здатна зрадити. Тому він тихо ненавидів свого суперника і подумки не бажав йому нічого хорошого. Адже тепер його Марія регулярно чекала того дня, коли мав прийти той лист. Навіть поведінка жінки змінювалася. Вона була схожою на сіру мовчазну мишку.

Василь не втримав і, повертаючись з відрядження, хотів розповісти все, що у нього на душі. Сказати, що прощає Марію, бо любить.

Чоловік зайшов у кімнату. Дружина не одразу почула його. Той побачив у її руках листа. 

– Привіт, кохана моя, – сказав він, не сміючи її обіймати.

– А ти чому так рано? – налякалася Марія, сховавши листа під спідницю.

– Я зайшов, щоб сказати тобі…ти вільна. Я відпускаю тебе. Краще я переживу цей біль втрати, ніж буду жити в постійній брехні.

– Він одружується…

– Я б на його місці все скасував, як тільки ти б приїхала…

– Васю, ти не розумієш. Я б давно пішла, якби хотіла. Але я кохаю тебе. І сина нашого всім серцем люблю. А він…Його я знаю всього нічого.

– Тоді чому сльози лила?

– З радості, що він зустрів своє щастя.

Лише згодом до чоловіка дійшли усі слова Марії.

– Зачекай, якого сина?

– Нашого…Нещодавно дізналася.

Дружина поглянула на Василя, а він ніжно усміхнувся.

– У житті бувають різні ситуації. Та серце підкаже, як вчинити правильно. Довіртеся йому.

А які у вас думки викликала ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: