Нещодавно до мене зателефонувала моя рідна сестра – Настя. Звідки взяла мій номер – я гадки не маю, бо ми не спілкуємося вже кілька років поспіль. Просить тепер у мене допомоги, а мені навіть бачитися з нею зовсім не хочеться.
Розумію, що грішно залишити кровинку в біді, але не можу забути про те, як вона обійшлася зі мною 20 років тому.
Діло було так…
Як тільки я закінчила університет, то ніяк не могла знайти собі гарну роботу. Мама на той час сильно захворіла, лікування вартувало немалих грошей. Насті виповнилося лише 18 років. Про пошуки роботи навіть мови не було – їй спершу треба здобути освіту, а тоді вже й до праці приступати.
У мене опускалися руки – не знала, що робити далі, де шукати гроші, щоб прогодувати сім’ю і лікувати найріднішу.
Мій хлопець допомагав мені, як міг, а потім запропонував поїхати з ним удвох закордон на заробітки. Мені не хотілося залишати сестру з хворою мамою на самоті, але іншого виходу я просто не бачила.
Поки я заробляла гроші важкою невтомною працею – Настя доглядала маму, яка через недугу вже не могла сама собі давати раду. Через 2 роки прийшла сумна звістка від сестри – наша найрідніша людина відійшла в інший світ.
На похорон я так і не встигла – досі пробачити собі цього не можу. Але додому дорога була неблизька, тож побачити могилку мами я змогла лише на 9 день по її смерті. Сіли з сестрою потім до столу, хотіли обговорити, як житимемо далі. Яким же сюрпризом для мене було дізнатися, що усе наше спільне майно тепер належало Насті.
– Як ти могла усе в мене відібрати? Навіть мою частку квартири собі до рук прибрала.
– Ну, а як же ти хотіла? Я маму і доглядала, і похорон організувала сама, а ти? Що хорошого для неї зробила?
Я просто промовчала. Хотілося кричати про те, що я щомісяця надсилала їм майже усю свою зарплату – сама сиділа на шиї у свого Миколи, який ніколи й словом мені не дорікнув за те, що мене забезпечує, бо знав, що я маю дбати про сестру і маму.
Якби я не гарувала закордоном – Настя ніколи б не здобула вищу освіту. 3 роки навчання за мій кошт! Та хіба ж хтось пам’ятає добро?
Я була у відчаї. Не знала, що робити далі. Дякувати Богу, поруч був коханий чоловік, який підтримав мене і пообіцяв, що ми з ним з усім впораємося.
Так і сталося. Почали працювати, заощаджувати на власне житло… Життя в той темний період зовсім не нагадувало казку, але спільними зусиллями нам вдалося вибратися з бідноти.
З того часу минуло 20 років. У нас з Миколою щаслива сім’я, діти, власний будинок, авто – усе, про що ми мріяли в юності, заради чого працювали, не покладаючи рук.
Про це дізналася від спільних родичів Настя. От і вирішила вкотре скористатися моєю добротою.
– Іваночко, сонце моє! Допоможи мені! Я тебе благаю. Зустріньмося – я усе тобі поясню.
Свою сестру я не впізнала. Переді мною стояла втомлена життям жінка, яка не знала, що робити далі. Її чоловік – алкоголік, як і син. Усе майно нашої мами прогуляли. Тепер їй навіть жити нема на що. Єдина розрада для Насті – її донька. Дівчина зараз носить під серцем дитину, тож хвилювати її сімейними перипетіями сестрі зовсім не хочеться.
– Позич мені трохи грошей. Борги віддати треба, бо інакше останнє відберуть – квартиру.
Серце підказує – треба бути милосердною, а пам’ять постійно нагадує про той ніж в спину, якого сестра встромила мені 20 років тому. Що ж робити?
Складний вибір: пробачити і забути чи вберегти себе від можливої зради і підлості. Розбиту чашку не склеїш, але можна принаймні спробувати зібрати до купи усі уламки. Раптом Настя вже змінилася і більше ніколи не завдасть болю сестрі. Не спробуєш – не дізнаєшся…
Що б ви порадили Іванці?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
