Коли я повернувся з армії, то не мав навіть, де ночувати. Мені у спадок від бабусі залишилася старенька хатинка, яка розвалювалася просто на очах. Батьки загинули, коли я був іще маленьким, тож єдиною рідною людиною для мене була бабця. Коли і її не стало, я мав навчитися давати собі раду без сторонньої допомоги.
Однієї ночі в мою голову прийшла чудова ідея – створити в селі тепличний бізнес. Спершу я дуже розгубився, гадки не мав, за що братися. Добре, що пригадав собі слова бабусі: “Бажаєш досягти великого – почни з малого”.
Так і з’явилася моя перша теплиця, яку я звів власними руками. З усіх товаришів, з якими я гуляв до армії, лише один запропонував мені свою допомогу – Дмитро. По сьогоднішній день я щиро йому за це вдячний.
Коли я почав збирати перший врожай, то зрозумів, що на єдиній теплиці не зупинюся. За кілька місяців з’явилася друга. Не встиг зчутися, як на моїй ділянці цілі тепличні ряди виросли, як гриби. Я почав наймати працівників, які допомагали мені вирощувати різні харчі: і моркву, і огірки, і цибулю – усе, що могло годувати не лише мене, але й ціле село.
Коли я побудував 7 теплицю, то на роботу до мене попросилася дуже приваблива молода дівчина – Катерина. Не минуло й місяця, як між нами спалахнули справжні почуття. Ось так, просто серед поля, під палючим сонцем я зустрів кохання всього свого життя.
В той період я вкладав усі кошти в будівництво нових теплиць, тож ні про які весільні урочистості й мови не було. Добре, що Катруся має золоте серце, тож вона не стала від мене вимагати білосніжного плаття, фати і лімузину. Єдине, чого вона хотіла – це скромного і тихого вінчання у її рідній церкві. А хіба треба щось більше?!
Коли я будував 10 теплицю, по допомогу знову довелося звернутися до мого єдиного вірного товариша Дмитра. У нього з самого дитинства були проблеми зі слухом, тож коли він говорить, треба відходити на кілька метрів назад, аби вберегти свої барабанні перетинки.
Він взявся за сокиру і гучно розповідав мені про свою нещодавню поїздку до міста. Коли я попросив його говорити тихіше, він вже готовий був образитися, але я кивнув йому у бік моєї дружини, яка заснула просто в теплиці поруч з грядками. Цей рік виявився надто складним для нас обох.
Добре, що зараз усе налагодилося. Я нарешті почав отримувати стабільний і гідний заробіток. Катруся витерпіла усі труднощі і негаразди, ніколи мене не докоряла, не звинувачувала в тому, що їй доводиться так важко гарувати. Тож я готовий був небо їй до ніг прихилити, аби тільки винагородити за недоспані ночі, жертвування власним здоров’ям і вірність мені навіть за найважчих обставин.
Я дав собі слово, що покажу дружині увесь світ. От ми потихеньку це реалізовуємо. Почали з країн Європи, а далі – як Бог дасть.
Все було б нічого, якби кожного разу, коли ми повертаємося з відпустки, нас не зустрічали озлоблені і заздрісні односельці, які колись сміли називатися моїми друзями.
Люди вже, мабуть, моє справжнє ім’я забули, бо ж його замінили різні прізвиська: “огірковий бізнесмен”, “куркуль” і багато чого іншого.
Мені, звісно прикро це все чути, але шкодую я не себе, а тих людей, які задихаються від власної заздрості. Схоже, вони й гадки не мають, яка ціна важкої праці і ночей, проведених серед грядок.
Багатство ще нікому на голову з неба не впало. Сумно, що більшість досі в це вірить.
Як поводитися головному герою в такій ситуації?
Фото з відкритих джерел
