00Свекруха заявила, що я повинна їй допомагати, адже ми одна родина. Хоча я знаю, що вона мене просто недолюблює та вважає поганою дружиною

Тоді була субота, вихідний день. Я хотіла відпочити, адже у мене був важкий робочий тиждень. Чоловік Андрій ще зранку поїхав до своєї мами допомагати, хоча також планував спати до обіду. Просто пані Людмила терміново попросила приїхати та розморозити холодильник, сама не впорається. 

Однак, на годиннику 8 ранку, а я почула, як відчинилися вхідні двері. Надто швидко він повернувся. Щось тут не так. 

– Ой, а чому мене ніхто не зустрічає? Хіба так робить хороша господиня? – чую знайомий голос. 

“Тільки це не. Прийшла біда, звідки її не чекали” – подумала я. З просоння одягаю халат й капці. Однак, у коридорі мене чекав дуже “приємний” сюрприз. Біля пані Люди ще стояли племінники Петрик та Василько.

– Ну чому ти стоїш? Візьми речі, розклади все. А ти, Андрію, допоможи вантажникам, у них погодинна оплата, я не хочу стільки грошей витрачати. – командує свекруха. 

Я бачила, що мій чоловік зашарівся та швидко пішов геть. Діти навіть не зняли взуття, одразу побігли до вітальні дивитися мультики. А свекруха поглядом показала мені на кухню. Можливо, це просто поганий сон та я ще сплю?

– Послухай, Зоряно, тут така ситуація делікатна вийшла. Словом…

Але раптом я почула звук розбитої вази. Швидко побігла до вітальні. Виявилося, що хлопці захотіли погратися м’ячиком та розбили мою улюблену вазу з квітами. Нагадую, що діти досі були у взутті на білому новому килимку. 

– Ану негайно припиніть! Інакше заберу всі іграшки! – розлютилася пані Люда.

– Добре. – єхидно посміхнулися малюки. Я знаю, що вони вже вигадали новий план, як мені насолити.

Я не розуміла, що відбувається. Ось так цікаво розпочався суботній ранок. 

– Ну де ці вантажники? А, бачу, несуть диван. 

– Який диван? Ви про що? – розгублено перепитую. 

– Ой, забула тобі сказати. Маринка у лікарні лежить, а я сама з онуками не впораюся. Тому ми поки що поживемо у вас. Ну це всього-на-всього на місяць, ну, можливо, трішки більше, не від мене залежить. – мило посміхалася свекруха. 

Ага, знаю, яка це лікарня. Називається Мальдіви. Марина досить рано народила хлопчиків, досі не знає, хто їх батько. Нещодавно вона приїжджала до нас у гості та хвалилася дорогим смартфоном. Мовляв, це їй новий хлопець подарував. 

– Я перепрошую, але ця лікарня так далеко? Ось, ваша донька викладає фото в Інстаграм, як вона на пляжі лежить. – показую свекрусі профіль Маринки. 

– Ну тобі яка різниця, де вона лікується? Краще допоможи мої речі розкласти. 

– Ні. 

Свекруха оторопіла. Видно, що вона не очікувала від мене такої відповіді. Якраз до кімнати зайшов Андрій: 

– Зоряно, ну, дійсно, послухай, що мама каже. Нехай сестра собі відпочине. Це на місяць. Тобі складно? 

– Ти бачиш, що діти вже розбили мою дорогу вазу. Вона коштує майже дві тисячі гривень. 

– Ти зобов’язана допомагати та прийняти нас у гості. Ми ж твоя родина, а ти зараз тільки про гроші думаєш! – говорила свекруха.

Тут я згадала, як пані Людмила відмовляла Андрія від весілля, казала, що я погана жінка та навіть ображала мене. А тут вже каже, що ми одна родина. Я це називаю лицемірство. Не хочу жити з такою родичкою під одним дахом. 

– Знаєте, я тут подумала. Ні, ми не родина. Якби ви до мене зателефонували та попросили, то я б з радістю вам допомогла. А ось так нахабно поводитися у квартирі я не дозволю. Так що даю вам 10 хвилин на збори. І не забудьте відкупити вазу. 

– Що ти сказала? – закліпала очима пані Люда. 

– Що чули. Це моя квартира, її купили мої батьки. А ви сюди навіть жодної копійки не вклали. Хіба ви забули про те, як намовляли у день весілля Андрія поїхати геть? Чи як ви щоразу на мене косо дивилися, коли я у гості приходила? А ваша донька при мені дозволяла поливати брудом моїх батьків, які, до речі, заплатили за весілля. Згадайте, як Марина просила хлопчиків “жартома” мені робити боляче, коли ми гралися. У вас є своя квартира, у дітей – батько. Мені байдуже, де ви сьогодні ночуватимете, але точно не у цьому будинку. Я не хочу вас бачити ні місяць, ні день, ні ще одну зайву хвилину. Негайно забирайтеся!

Андрій пішов у нашу спальню та збирав всі речі. Він навіть не попрощався, просто пішов за своєю матусею. Наступного дня я отримала повідомлення від нього: “Якщо ти вибачишся перед моєю матір’ю та приймеш її у гості з племінниками, то я ще подумаю, чи варто тобі давати ще один шанс”. Добре, що Андрій зник з мого життя. Не хочу більше бачити ні його, ні родичів цього чоловіка. 

А що б ви зробили на місці дівчини?

 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector