Нещодавно в нашій родині сталося велике нещастя: захворіла сильно наша однорічна донька. Вона перехворіла на гнійний менінгіт. Наслідки після хвороби були жахливі: повна глухота. Мені треба було збирати багато документів, які треба було подати в комісію по інвалідності. А для цього потрібно було пройти диспансеризацію.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.– Записуйтеся і проходьте лікарів, – сказали мені в реєстратурі.
– Це дуже довго! А мене мало часу. Чим швидше ми зберемо необхідні документи, тим краще. Нашому малятку терміново потрібно робити операцію: якщо равлик в вусі закостеніє, то лікар не зможе поставити імпланти і моя дівчинка буде все життя глухою.
Мені порадили звернутися до Валентини Сергіївни, завідувачки. Вдома я прорепетирувала промову. Сама собі обіцяла не заплакати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Але, на жаль, у мене нічого не вийшло: як тільки я зайшла в кабінет до Валентини Сергіївни, представилася і почала розповідати про свою біду, то сльози самі просто ринули з очей. Я намагалася їх зупинити, але у мене нічого не вийшло.
– Доброго дня, Валентина Сергіївна. Моїй дитині терміново потрібна операція, їй всього рік, вона може залишитися глухою на все життя, – прошепотіла я і залилася сльозами.
– Спокійно, не хвилюйтеся так! Чим я можу вам допомогти? – спокійно запитала Валентина Сергіївна.
– Диспансеризація, – змогла пробурмотіти я.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.– Візьміть себе в руки. Не треба здаватися. Я допоможу вам. Завтра приходьте вранці зі своєю дівчинкою. Я прямо зараз випишу вам направлення на всі потрібні аналізи. Ви їх здасте і потім відразу ж приходьте до мене. Я допоможу вам пройти швидко всіх лікарів.
– Я не записувалася до лікарів, – прошепотіла я.
– Я розумію. Це дуже довго. Ваша дівчинка чекати так довго не може, – відповіла Валентина Сергіївна.
Вона все розуміла, вона прекрасно все знала.
– Вельми дякую вам! – сказала я.
Тут я згадую, що принесла з собою гроші на хабар. Я завжди вважала, що давати хабаря – дуже погано. Але це було до того, як моя маленька так сильно захворіла. Я почала давати хабарі всім, хто хоч чимось міг допомогти моїй дівчинці. Мені треба було рятувати мою донечку, і для цього я була готова піти на все. Так, що я точно знаю, про те, що треба боротися з корупцією можуть міркувати тільки ті, кого життя не ставило в жахливі умови. Такі, коли на шальках терезів лежить життя твоєї дитини.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.– Спасибі вам велике, – кажу я і намагаюся покласти гроші в кишеню завідувачки.
– Негайно приберіть гроші. Вони вам будуть ще потрібні для лікування своєї дочки. Я просто роблю свою роботу, і мені за неї платить держава. Я чекаю вас завтра, – сказала Валентина Сергіївна.
Я виходжу в коридор, сідаю на стілець і починаю плакати від щастя. Яка ж гарна і добра жінка! Порядна! Зараз так мало залишилося таких лікарів. На наступний ранок ми з донечкою здали аналізи, і прийшли до Валентини Сергіївни.
У цей момент вона якраз виходила в коридор. Коли вона нас побачила, вона відразу ж підійшла до нас, привіталася, запитала про те, чи всі аналізи ми здали, і повела нас до інших лікарів. По дорозі до неї підходили різні люди зі своїми питаннями. Вона всім відповідала спокійно, ні на кого не накричала. Я завжди знала, що робота лікаря – дуже складна. Але тепер я побачила все це в реальності.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Завдяки Валентині Сергіївні ми змогли за один день пройти всіх потрібних лікарів. Ми з чоловіком просто не знали, як нам їй дякувати: адже вона допомогла нам просто так, по-людськи, як лікар. І не взяла ні копійки.
Мій чоловік сказав:
– Ця жінка – просто справжня людина. У неї є совість. Побільше б таких лікарів! І адже за її роботу їй держава так мало платить! А робота важка і відповідальна!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Моїй донечці зробили операцію. Вона пройшла успішно. Ми регулярно ходимо на огляди до всіх потрібних лікарів. Іноді зустрічаємо Валентину Сергіївну. Вона ніколи не пройде повз. Завжди зупиниться, привітається, спитає як справи? Просто золота людина! Людина працює за покликанням. Валентина Сергіївна – справжній лікар!
Сьогодні я пішла і купила їй величезний букет білих лілій. І пішла до Валентини Сергіївни в лікарню.
Вона побачила мене, відразу ж підійшла, запитала:
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.– Щось трапилося? Як справи у вашої дівчинки?
– Все добре! І все завдяки вам! Вельми дякую вам! Прийміть цей букет в знак моєї щирої вдячності за вашу людяність і доброту. Ви – чудова людина і дуже хороший лікар! Величезне вам спасибі за все! – сказала я і простягнула їй букет.
– Спасибі вам! Я дуже люблю квіти, – сказала Валентина Сергіївна і посміхнулася.
Валентина Сергіївна – лікар вищої категорії, але не це головне. Головне – це те, що вона справжній лікар і справжня людина.
Як же шкода, що таких людей так мало …
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
Це не справжня любов, якщо це не важко
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
