Аня завжди була спокійною та тихою дівчинкою, а ще вона просто обожнювала дітей, тому зрозуміла – хоче бути вчителем. Ніколи вона не бігала за хлопцями, та й їм не давала приводу залицятися до неї. Тільки Влад прийшов з армії, все змінилося. Вона закохалася у цього красеня з чорним волоссям та блакитними очима, а скільки ж він мав шанувальниць – не перелічити, бо все село та ще й з сусідніх за ним бігали.
Владу про Аню нагадала його мама, адже мріяла про справжнє щастя сина, а Аню вважала хорошою пасією для нього і була готова прийняти цю дівчину за дочку.
– Владе, сину, для чого тобі вони всі? Коли Аня за тобою так бігає.
– Аня? Яка Аня? – взагалі не знав про кого річ.
– Зойки Лаврихи донька! Вона мені випадково проговорилася, що її донька з розуму сходить так закохалася в тебе.
– А-а… – тільки тоді згадав цю скромну дівчину.
Влад з благородною метою проводив Аню з клубу до дому, бо вона була дуже маленькою та тендітною, але він це зробив три рази. На четвертий, дівчина сама підійшла до нього та попросила провести, адже вже пізно і страшно. Владу це не сподобалося, бо саме мав на меті тісно спілкуватися із найкрасивішою дівчиною району – Тамарою. Та все ж, він погодився.
– Ну тако, Томо, я зараз її проведу і миттю повернуся!
Тоді вони забігли, а не зайшли до дому Ані. Дівчина ще хотіла постояти поговорити біля воріт, але Владу було не до неї, він повернувся до клубу.
Хлопець після того і не згадував про існування тієї дівчини, а тут про неї мама почала розмову.
– Мамо, передайте їй, аби вона нічого зайвого не фантазувала, бо я обрав ту на кому женитися хочу. Її Тамарою звуть.
Коли Аня дізналася цю новину, а ще й додало жару і те, що про Тамару ходила не дуже хороша слава – вона знепритомніла. Ось і побрався Влад з Тамарою, а зовсім скоро весілля відгуляли, та Аня не сиділа просто так, вона постійно хотіла поговорити зі своїм коханим, а той уникав її. Дівчина прийняла рішення: піти на весілля та виділитися посеред інших гостей.
На вулиці почало темніти, тому було важко розібрати де хто і що робить на подвір’ї посеред якого стояли музики і всі метушливо рухалися, танцювали, сміялися.
– Діти! – гукнула до малечі. – А покличте-но молодого. Скажіть, запорожці прийшли.
Хлопці помчалися до шалаша, аби повідомити Владу про прихід запорожців. Коли наречений вийшов на дорогу, то розсердився, адже зовсім не хотів бачити Аню.
– Що тобі від мене треба? – грізно запитав.
– Я дуже люблю тебе… – прошепотіла, а сльози градом бігли по обличчю.
– Я вже одружений! Відчепися від мене!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Болісно пережила Аня таку ситуацію, та минуло трохи часу, рани загоїлися і дівчина ожила. Знову гучно та дзвінко сміялася, гуляла з подругами, навіть мала відносини з молоденьким вчителем, який безмежно закохався та пропонував одружитися з ним.
Ось у Влада було все не так прекрасно, як він собі це уявляв. З самого початку все складалося якось не так. Часто сварилися, але відразу мирилися, бо Влад щиро кохав свою дружину, хоч вона часто дозволяла собі у нетверезому стані гуляти селом у гучній компанії. Навіть зникала кудись на цілі місяці, а після того, як народили двох синочків – взагалі не просихала, дітей на свекруху постійно залишала, а сама втікала.
Та взимку Тамара пропала, ніхто її не бачив і не знав куди подалася жінка. Влад три місяці її шукав разом з поліцією, а все було марно. Минуло пів року страждань чоловіка і його матері, адже виховувати дітей було важко без їхньої мами, а ще й Влад почав заглядати до склянки з оковитою.
Селом поширювалася звістка про те, що Тамара у сусідній області одружилася з іншим чоловіком і буде скоро народжувати для нього. Тоді Влад вирішив перевірити і сам поїхав у те місце де бачили його дружину. З’ясувалося, що це правда і Тамара дійсно при надії, до своєї сім’ї повертатися навіть і не думає, дітей забирати теж не хоче.
Аня дізнавшись про таке не хотіла залишатися осторонь, тому швиденько зібралася і вилетіла з дому, навіть не хотіла слухати матір, яка у слід їй кричала:
– Ти куди? – з болем у серці запитала мама – Навіть не пробуй! – кричала навздогін.
Дівчині було байдуже на слова мами, бо вона на окрилена мчалася до людини, яку досі кохає, вона постійно марила Анатолієм. Зайшовши до його будинку, вона гірко заплакала, адже все було дуже брудним, не доглянутим, а діти повзали по підлозі у дуже недбалому одязі, ще й замурзані.
– Ви ж мої милі – обняла дівчина двох хлопчиків.
З того дня Аня так і живе з Владом та його дітьми, хоч чоловік і намагався прогнати її, а та не поступалася, бо була переконана, що все стане на свої місці – так і було. Влад звик до того, що в домі завжди все блищить від чистоти, завжди ситий та у акуратному випрасованому одязі ходить. Відчував себе навіть щасливим, почав гарні слова для Ані говорити, разом ходили на свята до церкви та до родичів. На селі всі заздрили цій парі, адже разом вони були дуже красиві та й господарство вміло вели. Дітки теж полюбили свою нову маму, тому не було жодних проблем. Єдине, що тривожило душу дівчини – її наречений з яким вони так і не побралися, вони від тоді навіть не розмовляли.
Літнього дня діти бавилися собі у подвір’ї, Влад працював, а Аня на літній кухні ліпила вареники – все було так гармонічно та тепло що ніхто не очікував приходу біди. Переступила поріг дому Тамара, та ще й волокла із собою маленьку дівчинку.
– Ой, мої синочки, мої пташенята! – почати заводити мати-зозуля.
Хлопці зраділи і полетіли до неї обійматися, навіть приязно з сестричкою своєю знайомилися, а ще отримали від мами своєї по одній барбарисці – щасливі.
Влад почув голос Тамари і онімів. Підбіг до неї, почав брати валізу до себе і дівчинку маленьку, яка взагалі на нього не схожа, бо була світлою і з темними очима, почав голубити. Здавалося – світиться від щастя.
Аня зрозуміла, що тут їй не раді, то від горя пішла у сторону воріт без жодного слова з уст. Вона так сподівалася, що Влад прожене свою горе жінку, наздожене та благатиме залишитися з ним та його дітьми. Як результат почула лиш таке:
– Слухай, Аню! – гукнув.
Очі дівчинки запалали надією…
– Знаєш, ти вже вибачай. Так буде краще для хлопців, бо їм рідна мама потрібна.
Її очі заповнилися гіркими сльозами, а душа розривалася на малесенькі шматочки, наще порізані гострим склом. Їй стало так сором за свій вчинок, за те, що не послухала свою маму тоді, коли вона просила в неї залишися. Аня вирішила переїхати з села до столиці, адже всі односельчани сміялися з неї, говорили погані слова та дали погану славу.
Працювала спочатку дівчина репетитором, потім подалася до агенції перекладу. Одного разу під час візиту інвесторів познайомилася з молодим американцем, який відразу закохався в неї, тому довго не чекав і запропонував переїхати до нього, у будинок біля океану. Аня довго не думала, адже прагнула такого життя. Нарешті дівчина зрозуміла як це бути коханою, як це відчувати тепло від чоловіка. Народила вона двох чудових діток, яким зараз по 3 і 5 років. Своє минуле згадувати взагалі не хоче, бо розуміє усю дикість вчинку свого, Тамариного та Владового – вважає, що всі вони винні у цій ситуації.
Та розуміє вона і те, що мусіла перейти через усі ті життєві страждання, адже зараз максимально щаслива і ніхто не в силі стати на заваді!
А ви змогли б так гордо пережити дану ситуацію, як Аня?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
