Того дня я прокинулася пізно.. Довгий і солодкий сон ще ніколи нікому не шкодив. Побрела на кухню, заварила собі каву і сіла біля віконечка.
Треба подумати, як жити далі… Останнім часом в моєму житті трапилося багато подій, які перевернули все з ніг на голову, але я певна, що зі всім впораюся.
Суботній спокій порушив дзвінок в двері. Відчиняю, а на порозі стоїть людина, яку мені найменше хотілося бачити.
– Мамо? Ти що тут робиш?
– Доню, ти як? Як ти могла мені нічого не розповісти?! Я про все дізнаюся від чужих людей.
– І хто ж той добродійник, який розповів про моє розлучення?
– Тітка Стефа. Але це неважливо! Я не знаю, що зроблю з Артемом! Негідник який! Та як йому взагалі в голову прийшла ідея піти до іншої жінки? Хай мені тільки на очі потрапить… Я йому покажу.
– Мамо, дай йому, будь ласка, спокій. Ми з ним розійшлися, але пообіцяли залишитися друзями і гарними батьками для нашої донечки. Не пхай носа не в свою справу.
– Що ти таке кажеш? Ти не в собі? Ти щось пила?
Я почала сміятися – знала, що така моя реакція викличе в мами сотню запитань, тому й приховувала подробиці мого особистого життя.
– Ні, нічого не пила.
– Чому ти тоді така спокійна?
– А яка я маю бути?
– Ти повинна плакати, сердитись, ображатися на свого чоловіка! Ненавидіти його – це природно!
– Природно ненавидіти батька своєї дитини?! Ти зараз серйозно? Я не збираюся цього робити і не тримаю на нього образу.
– Я тебе не розумію!
– Воно й не дивно…
– Що ти маєш на увазі?
– Ти обрала ненависть і злість, коли батько від нас пішов. Тебе вони й досі з’їдають зсередини. Я так не хочу. Хочу бути вільною, чистою… Артем мене більше не кохає, та й мої почуття до нього більше не такі сильні, як раніше. Треба його відпустити, щоб і самій якось жити далі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Доню, отямся! Він тобі зрадив! Де твоя злість, де гнів?
– Я не ти, мамо, і ніколи такою не буду. От ти пробачила татові?
– Ні! Ніколи не пробачу!
– То чого досі носиш кільце на пальці?
– Бо це він подав на розлучення, а не я!
– Мамо, це було 20 років тому! Він давно вже щасливий у новому шлюбі, і ти могла би! Якби звільнила своє серце від злоби і відкрилася до чогось нового.
Вона поглянула на мене і махнула рукою, мовляв, яку маячню ти зараз говориш… Та мені було байдуже.
– Ми з Артемом поговорили відверто. Я зрозуміла, що ані близько не була йому хорошою дружиною. Я копіювала твою поведінку: постійно сварила його, пиляла… Мені неможливо було догодити. Я ніколи не хвалила його, не була з ним ніжною. А його Іринка – дуже мила і добра. Я сподіваюся, що вона зможе подарувати йому те, що я не змогла.
– Доню, тобі потрібно поспати. Ти лякаєш мене! Хочеш сказати, що це я винна в тому, що батько від нас пішов? Покинув нас?
– Він покинув тебе, а не нас. Зі мною він дуже хотів спілкуватися, от тільки ти робила все, щоб нас посварити. Та й Артем тобі ніколи не подобався – ти завжди налаштовувала мене проти нього.
– Що ти говориш таке? Так, можливо, іноді я була надто суворою, але це тому, що я хотіла для тебе щастя.
– А ти спитала, що саме робить мене щасливою? А батька ти хоча б раз у житті питала, чого він хотів, коли ми ще були сім’єю?
Мама мовчала, а я не могла повірити, що нарешті наважилася сказати їй все те, що стримувала в собі стільки часу.
– Чудово! Рідна донька зробила мене винною у всіх земних гріхах, а мала би звинувачувати чоловіків, які зруйнували її життя.
– Досить! Мамо, припини… Я не хочу сваритися. Давно хотіла тебе попросити… Давай деякий час не будемо спілкуватися?
– Тобто?
– Не дзвони мені, не приходь до мене, не пиши. Я хочу трішки побути сама. Мені корисно буде подумати над своїм життям без твоїх порад. Пора вмикати власну голову, а не ділити на двох твою.
Мама образилася, встала з-за столу і залишила квартиру. Коли грюкнули двері, я з полегшенням видихнула і прошепотіла:
– Пробач, але так буде краще…
Команда “Цікаво про” вражена цією історією, яка вчить нас жити в любові, в милосерді і чистоті. Якщо серце людини переповнене злобою, гнівом і ненавистю – вона ніколи не зможе знайти своє щастя. Для нього в її злому світі просто не знайдеться місця. Треба відпускати своє минуле, робити з нього висновки і ставати кращими для того, щоб отримати шанс на краще і світліше майбутнє.
Чи погоджуєтеся Ви з таким різким рішенням дівчини?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
