Галина прийшла додому рано. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру з важкими пакетами продуктів. – Іванку! Коханий, а я сьогодні раніше! – гукнула вона з порога. – Іване, ти де?! Відповіді не було. – Мабуть у магазин пішов, – вирішила Галя. Вона зайшла у спальню і ахнула – на її ліжку лежала її подруга Іванка! А поряд був її Іван. Галя не вірила своїм очам

Історія мого знайомства з Іваном дуже цікава. Все починалося, як в справжніх голлівудських фільмах. 

Одного вечора я зайшла повечеряти в кафе. Дуже втомлена була, тому не хотілося вдома простояти біля плити ще кілька годин. Голодна – страшне. Замовила добрячу купу всього смачного, а коли мені принесли рахунок, я зрозуміла, що забула свою банківську картку вдома. В гаманці було кілька гривень.

Не хочу навіть згадувати, як же було тоді соромно за свою необережність. Я вже хотіла телефонувати комусь з подруг, аби виручили мене в скрутну хвилину. Аж тут з-за моєї спини почувся мужній і глибокий чоловічий голос.

– Я заплачу за дівчину. Скільки там бракує?

Крім того, що незнайомець оплатив мій рахунок, то ще й замовив нам по десерту і по чашці ароматного какао. 

– Я Іван, а Вас як звуть, красуне? 

Я не могла відвести від нього погляд, витріщилася на нього очима повними захоплення і поваги. Схоже, йому це дуже подобалося. 

Він розповідав мені, що скоро відкриє свій власний бізнес, тому працює день і ніч, аби всі його плани зовсім скоро втілилися в реальність. 

Вечір пройшов незабутньо, Іван справив на мене неабияке враження, тож наступного ж вечора ми домовилися про іще одну зустріч. 

Не встигла й оком змигнути – як вже за пів року вийшла за Івана заміж. Шкода, що сімейне життя виявилося не таким райдужним, яким видавалося мені спочатку. Чому? Тому що бізнес і власна справа – це байка, на яку ведуться тільки такі наївні дурепи, як я. 

Забезпечення сім’ї повністю лягло на мої плечі і на плечі Іванкових батьків.  

– Мамо, ти ж залишиш мені кілька сотень на кишенькові витрати?

– Які кишенькові витрати, синку! Тобі ж уже майже 30 років, он вже навіть одружений. Навіщо ти Галі голову крутиш, якщо навіть не збираєшся їй допомагати фінансово. 

– Ой, мамо, Галинка моя сама з усім справляється. Вона ж працює, а я от ще поки не знайшов себе ні в якій справі… Треба просто трошки почекати, поки я визначуся зі своїм покликанням. 

Дарія Михайлівна тільки зітхала тяжко, але відмовити сину ніколи не могла.

Через кілька місяців я народила первістка – синочка Ромчика. Була на сьомому небі від щастя, я хотіла вірити, що тепер Іван точно зміниться, знайде собі нормальну роботу і почне про нас піклуватися. 

Якою ж наївною я була! Нічого не змінилося з народженням дитини. 

Я терпіла неробство чоловіка, бо щиро кохала його. Але коли дізналася про другу вагітність – більше не могла мовчати. 

– Іване, коли ти нарешті влаштуєшся на роботу?

– Я працюю над бізнесом. Невже ти не розумієш?

Я почала реготати.

– Що ж тут смішного? 

– В тому й справа, що нічого смішного в цій ситуації нема. Хоча… Іване, я вагітна…

– Справді? То у нас буде друга дитина – це ж чудово!

– Ти серйозно? Ти про Ромчика навіть не дбаєш, не забезпечуєш дитину всім необхідним, а що ми другому малюку зможемо дати. Я ж тільки-но з декрету вийшла… Загалом, я хотіла тобі сказати, що буду записуватися на а…..

– Що?! Навіть думати про це не смій. Я знайду роботу. Повір. Все буде гаразд! 

І таки справді, за кілька тижнів Іван влаштувався менеджером в невеликий меблевий магазин. Я нарешті відчувала себе по-справжньому щасливою, але це радісне почуття тривало зовсім недовго. 

Не минуло й кількох місяців, як мого чоловіка звільнили. Так траплялося з кожною роботою, на яку влаштовувався Іван. 

– Галю, яка ж ти наївна! Для чого тобі такий чоловік? Ти ж дітям і за батька, і за матір! Кидай його і знайди нового, – казала мені найкраща подруга Іванка.

– Ти що? Я кохаю Івана, просто він така людина…

– Яка така? Безсовісна? Годує тебе обіцянками, що відкриє бізнес, вже 7 рік. 

Я все розуміла, але ж серцю не накажеш. 

Я б, мабуть, до кінця життя терпіла витівки Івана, якби не стала свідком однієї ситуації, яка усе й змінила. 

Моя донечка прихворіла, а я вже вийшла з декрету на роботу, тому не могла про неї як слід подбати. Іван переконав мене в тому, що сам з усім впорається. 

Я вже знала, що це лише пусті слова, тож подзвонила Іванці і попросила, аби вона підстрахувала мого чоловіка. 

Це вона й зробила…. Коли я повернулася додому застала їх обох у ліжку нашої спальні. 

Я не сердилася і не проклинала їх. Просто вигнала обох з квартири, а сама сіла і цілу ніч думала, як я могла так довго жити з людиною, яка мене взагалі не цінує. 

Минув рік, і моє життя кардинально змінилося. Тепер я заміжня. Виявилося, що привабливий чоловік з сусідньої квартири давно вже поклав на мене око, тож довго не вагався. Після того, як почув, що я розлучена, почав активно діяти. 

З дітьми Іван спілкується, щоправда, рідко, бо тепер у нього народилася іще один син. Іванка постаралася. Його життя теж налагодилося, знайшов роботу і навіть на ній затримався на досить солідний час. 

В правильних руках опинився, мабуть. Але мене більше це не хвилює, бо я нарешті відчуваю себе щасливою.

Чи могли б ви пробачити зраду?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector