Я стала вдовою багато років тому. Із Григорієм, покійним чоловіком, ми жили просто, але добре. Працювали, заробляли, старались забезпечити донечку Інну. Ми не хотіли, щоб вона лишалась жити в селі, тому якось нашкребли їй на квартиру в місті.
Ми виховували її як чесну людину. Але вона пішла поганою дорогою. Може, і добре, що чоловік не дожив до цього часу, і не бачить цієї ганьби.
Григорія не стало, коли Інночці було чотирнадцять років. Мабуть, ми дуже її розбалували, тому вчилась вона погано, нічим не цікавилась, водилась із поганими компаніями. Знала, що ми за все заплатимо і про все домовимося. Дійшло до того, що вона почала вживати заборонені речовини.
Ми навіть не підозрювали, що таке могло статись, бо вдома вона була просто ангелом. Так довго чекали цю дитину, тому ніколи їй нічого не забороняли. А потім я втратила чоловіка, і з грошима стало дуже скрутно. Щоб мати хоча б на продукти, я вирішила здавати квартиру.
Вже в одинадцятому класі Інна вирішила, що навчання не для неї, а після школи вона навіть не збирається нікуди вступати. Я вважаю, що без освіти важко в світі жити. І хоч екзамени Інна провалила, я заплатила чималу суму за її навчання і змусила їхати в місто.
В мені жила надія, що їй хоча б стане мене шкода, і вона нарешті прийде до тями. Та цього не сталось. Навчання Інна прогулювала, не сесіях не з’являлась. Вона висіла на волосині від відрахування. Так я почала давати декану хабарі. Грошей ставало все менше. Та ще й дочка постійно просила дати їй кишенькові.
Коли в неї з’явився хлопець, я дуже зраділа. Думала, може хоч з ним за голову візьметься, бо він ще й бізнесмен. Допитатись про той бізнес у мене не виходило, а гроші він мав великі. Тоді я й почала підозрювати, що він замішаний у чомусь протизаконному. Підозри справдились, коли до Інни почали телефонувати з погрозами: «Якщо не повернеш гроші, пошкодуєш і ти, і твоя сімейка», – отаке я почула, коли одного разу не витримала і вихопила у неї слухавку.
На мої спроби допомогти дочка наказала не сунутись у чужі справи. Вона, бачте, доросла і сама розбереться. Грошей на той час у мене вже не було, Інна кишенькових більше не отримувала.
Тоді донька заявила, що я мушу нашу квартиру продати, а гроші віддати їй, бо їй треба. Коли я запитала, навіщо їй гроші, вона сказала, що хоче оновити гардероб, купити новий айфон, а ще, її Ігор має борг, який треба погасити.
Ще я квартиру не продавала за телефон і чужі борги! Звісно, я відмовила, бо де ж це таке бачено?!
– Більше ти мені не мати, — зі злістю відказала рідна дочка. – Ігор хоче новий бізнес відкрити, йому трохи не вистачає, а ти ведеш себе, як скупа баба!
Потім Інна зникла. Поїхала з дому, на дзвінки не відповідала. Мене це ображало і злило, але раптом я подумала, що може вона дійсно сама розбереться зі своїм життям? Телефонувати я перестала.
І ось Інна сама вийшла на зв’язок. Іноді телефонувала і розказувала, що все у них добре: бізнес, гроші, справи. Та я все одно не вірила, що це все законно. Я вже читала про таке: шахраї виманюють у людей гроші і живуть їх коштом.
Через рік лікарі повідомили страшу звістку: у мене злоякісна пухлина. Операція потрібна була терміново. Але ж всі знають, як це важко і довго. По допомогу я звернулась до доньки, бо це й була вся моя сім’я.
– Ну то як треба гроші, то шукай де їх взяти. Квартира в тебе ще є? Продай! Або жебракувати піди біля церкви. Чи де там це роблять? Кредити ще вигадали для таких, як ти. Грошей в нас вистачає, але тобі я їх не дам. Як і ти мені колись не дала, пам’ятаєш?
Дзвінок обірвався.
Я зрозуміла, що доньку я втратила вже назавжди. Бо грошей я в неї не просила, хотіла тільки підтримки від неї, розуміння…
Тепер я живу лише для себе. І з усіма перешкодами я справлюсь. А от доньки в мене більше немає.
Чи може треба з нею миритись?
Підкажіть, будь ласка, що робити в такій ситуації?
