Після трьох місяців стосунків, мій хлопець запропонував мені поїхати до нього на дачу, відпочити і познайомитися з його подругою. Вони дружили з самого дитинства: відвідували один садок, в школі сиділи разом за партою. Загалом, були як брат з сестрою. Я відразу зрозуміла, що він спеціально хоче нас познайомити, щоб дізнатися її думку на рахунок мене. Іншими словами, від її вердикту залежав розвиток наших стосунків надалі. Я вирішила підготуватися до цієї зустрічі. Придбала відповідний одяг, власноруч приготувала торт та ще багато різних ласощів. Я дуже хотіла їй сподобатися, оскільки дорожила своїми відносинами з хлопцем.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І ось настав знаменний день. Хлопець привіз свою подругу, яка була, м’яко сказано, трохи захмелілою. Також, вона взяла з собою своїх дітей, яким близько 4 і 6 років. Ми познайомилися, сіли за стіл. Дівчина багато пила і безперервно реготала. Потім сміх змінився гіркими сльозами і наріканнями на своє важке життя. Хлопець, як міг, її підбадьорював. На дітей ніхто уваги не звертав, вони були самі по собі, іноді підбігали, щось перекусити. Потім подруга заснула, обличчям в салаті. Ми перенесли її на ліжко. Мені стало дуже шкода її дітей.
А ось як вчинив мій хлопець. Він попросив мене побавити дітей, оскільки він хотів порибалити. «Няньчити», малося на увазі нагодувати, викупати, і укласти спати. А на сніданок нагодувати кашею. Я почала тримати оборону, адже вони тут зі своєю мамою! У відповідь почула сумну історію життя його подруги. Я не витримавши, розлютилася, і запропонувала йому самому побути нянькою, раз його подруга така нещасна.
Я почала збирати свої речі, наївно сподіваючись, що він мене зупинить, і ми разом щось придумаємо. Але не так все склалося. Знаючи, що до зупинки потрібно добиратися через ліс, а вже вечоріло, він дозволив мені піти. Приїхавши додому, мені на телефон прийшло повідомлення від нього. Він назвав мене безсердечною, сказав, що я не маю материнських почуттів, звинуватив у відсутності жалю. Писав, що хотів дати мені шанс одуматися, а я така, ось, ним не скористалася. І, на завершення, сказав, що ми розлучаємося і у нього в житті, є лише одна вірна людина, і це Наталія.
Перечитавши повідомлення не один раз, я, навіть, не знала, як мені реагувати – розплакатися, або розсміятися. Якщо у мене немає серця, то, як назвати його подругу, після всього? Напилася до такого стану, що зовсім забула про рідних дітей! Я просто не хотіла дивитися за чужими дітьми!
Я таке бачила вперше, за 25 років життя. Добре, що все прояснилося зараз.
Як ви вважаєте, дівчина прийняла правильне рішення, що не захотіла повертатися до свого хлопця?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
