– Ігоре Петровичу, можна? – Заходьте. Оксана зайшла з телефоном у руці, зім’ятою заявою – в іншій. – Мені б відпустку. На два тижні. Микита знову в лікарню, Сергій на роботі, Ганна у відрядженні.

– Ігоре Петровичу, можна?

– Заходьте.

Оксана зайшла з телефоном у руці, зім'ятою заявою – в іншій.

– Мені б відпустку. На два тижні. Микита знову в лікарню, Сергій на роботі, Ганна у відрядженні. Нема з ким дитину лишити.

– Пишіть хоч на місяць, – сказав Ігор і машинально глянув на екран її телефона.

Фото.

Син Оксани. Малий на руках. І Ганна.

Та сама.

– Це хто? – голос у нього став сухим.

– Та невістка моя. Ганна. Гарна, правда? – Оксана навіть усміхнулась. – Паше як проклята. Якби не вона, ми б ту процедуру не потягнули.

Ігор повільно підвів очі.

– Невістка?

– Ну так. Дружина Сергія. А що?

Він різко встав.

– Зачекайте тут.

Вийшов у коридор, одразу набрав.

– Алло, – спокійно сказала Ганна.

– У тебе є чоловік і дитина?

Пауза.

– Є.

– І ти мовчала?

– А ти питав?

– Тобто це нормально?

– Ні. Це вигідно.

Ігор стиснув телефон так, що побіліли пальці.

– Я пів року давав тобі гроші.

– Не бреши собі. Ти пів року купував право не бачити очевидне.

– Ти мене використала.

– А ти думав, що рятуєш красиву жінку і за це тобі дістанеться любов. Це не допомога, Ігоре. Це угода, в якій ти вдав, що не знаєш умов.

Він засміявся коротко, зло.

– Угода? У тебе дитина хвора, а ти спиш з іншим за гроші?

– А у вас, багатих, завжди так: поки жінка бере – вона "меркантильна", а поки мовчки помирає поруч із безробітним чоловіком – вона "порядна".

– Не смій.

– А що не так? Неприємно, коли правда звучить без помади?

Він мовчав.

– Сергій знає? – нарешті спитав він.

– Ні.

– Скажеш?

– Ні.

– Бо боїшся?

– Бо він не врятує дитину своїм приниженим "зате я чесний".

Ігор скинув виклик.

Повернувся в кабінет. Оксана встала.

– Щось трапилось?

Він сів, підсунув заяву до себе, підписав.

– Відпустка є.

– Дякую вам…

– І премія буде. На лікування.

Оксана розгублено кліпнула.

– Господи, та за що ж…

– За те, що у вас у родині хоч хтось говорить правду вголос.

– Не зрозуміла…

– І не треба.

Він надрукував наказ, підписав, простягнув їй.

Оксана тремтячими руками взяла папір.

– Ігоре Петровичу… це ж дуже велика сума. Я не можу…

– Можете. Забирайте.

– Я вам усе відпрацюю.

– Це не вам.

– А кому?

Він подивився їй в очі.

– Вашому онуку. Щоб його мати більше не "їздила у відрядження".

Оксана зблідла.

– Що ви таке кажете?

– А те, що ваша невістка шість місяців крутила роман зі мною.

Тиша.

– Ні, – прошепотіла вона. – Ні, цього не може бути.

– Може.

– Ви, мабуть, щось переплутали…

– Фото я не переплутав. Голос теж.

Оксана опустилась на стілець.

– Боже…

– Тільки без цього.

– Ви зараз брешете від образи?

– А вона вам не бреше заради грошей?

Оксана підвела на нього повні сліз очі.

– Якщо це правда… ви хочете зруйнувати сім'ю мого сина?

– Я? – він криво всміхнувся. – Цікаво. Спала зі мною – вона. Брехала – вона. А руйную чомусь я.

– Ви чоловік. Ви мали зрозуміти, що в нормальної жінки не буває стільки таємниць.

– А ви мали зрозуміти, звідки у "відряджень" новий телефон і гроші на ліки.

У двері постукали. Заглянув юрист:

– Ігоре Петровичу, всі вже в переговорці. Нарада.

Ігор встав.

– Ідіть зі мною, Оксано Василівно.

– Куди?

– Туди, де менше брешуть пошепки.

– Ви що задумали?

– Перевірити, кому насправді соромно.

У переговорці сиділи керівники відділів. Біля вікна – Ганна. З папкою, у строгому костюмі. Побачивши Оксану й Ігоря разом, вона завмерла лише на секунду.

– Почнемо? – спитав хтось.

– Почнемо, – сказав Ігор. – У нас сьогодні буде коротка частина про відрядження.

Ганна не сіла.

– Ігоре, не зараз.

– А коли? Коли ти ще раз попросиш гроші "на процедуру"?

У кімнаті стало тихо.

Оксана схопилася за стіл.

– Ганно… скажи, що це неправда.

Ганна повільно перевела погляд на свекруху.

– А що саме? Що я брала гроші? Брала. Що Микиті потрібне лікування? Потрібне. Що ваш син за два роки не знайшов нормальної роботи? Теж правда.

– Замовкни, – видихнула Оксана.

– Чого? При ньому ви це шепочете на кухні. А при мені всі грають у святе сімейство.

Ігор зробив крок ближче.

– Скажи всім, що ти спала зі мною заради грошей.

– Ні, – спокійно відповіла Ганна. – Я спала з тобою, бо ти хотів бути потрібним. А гроші – це вже побічний ефект твоєї щедрості.

– Ти огидна.

– А ти зручний.

У кутку хтось ніяково кашлянув. Ніхто не рухався.

Оксана раптом підійшла до Ганни й вліпила їй ляпаса.

Звук вдарив сильніше за крик.

– Повія, – сказала вона хрипко.

Ганна повільно повернула голову назад.

– Ні. Повія – це коли жінка бере за себе. А я брала за вашу родину.

У кімнаті ніби стало холодніше.

Ігор коротко засміявся.

– О, героїня знайшлась.

– А ти хто? – Ганна глянула просто на нього. – Чоловік, який пів року купував собі молоду любов, а тепер ображений, що товар виявився не ексклюзивним?

– Замовкни!

– Або що? Розкажеш моєму чоловікові? Розкажи. Тільки не забудь додати, як тобі подобалось, що я залежу від твоїх переказів.

Оксана затулила рот рукою.

– Господи…

– Не кличте Бога туди, де все вирішують гроші, – сказала Ганна. – Він там давно не головний.

Цю фразу в кімнаті ніхто не прокоментував.

Ігор підійшов до столу, дістав телефон, натиснув виклик.

– Кому ви дзвоните? – прошепотіла Оксана.

– Сергію.

– Не треба! – Оксана вчепилася в його рукав. – Не так. Не при всіх.

– А як? Як у вас прийнято? Ще рік принижуватися тихенько?

Ганна дивилась, не моргаючи.

– Дзвони, – сказала вона. – Тільки потім сам собі чесно скажи: ти це робиш заради правди чи тому, що тебе не вибрали.

Серце переговорки наче завмерло разом із гудками.

Раз.

Два.

Три.

Ігор увімкнув гучний зв'язок.

– Алло, мам? – почувся чоловічий голос. – Я на зміні, що сталося?

Ігор не відвів очей від Ганни.

– Це не мама. Нам треба поговорити про твою дружину.

Оксана тихо сповзла на стілець.

А Ганна, не чекаючи, взяла зі столу наказ на премію, подивилася суму, усміхнулась і сказала:

– Добре. Тоді цю премію я теж заберу. Бо скандал скандалом, а дитину все одно лікувати треба.

Valera

Популярне