Ніколи Ірина не думала, що в 34 роки залишиться одна. Тим паче дівчина завжди була у відносинах. Десять років вона жила з Микитою, і була переконана, що це кохання усього життя. Він не поспішав робити пропозицію, та вони і так були наче подружжя. Але одного дня чоловік приголомшив:
- Іра, мені шкода, та я йду. Лариса вагітна.
Наче грім серед ясного неба. Тим паче, Лариса була найкращою подругою Ірини, вони жили разом в гуртожитку і були наче сестри. Згодом вона часто гостювала в них вдома, навіть жила декілька тижнів, коли з чоловіком розлучилася. І так тихенько собі вкрала її Микиту.
Кілька місяців Ірина місця собі не знаходила, плакала вночі, а вдень — забувалася на роботі. Згодом, дівчина твердо вирішила, що більше ніколи не буде керуватися почуттями. Тепер вона шукатиме чоловіка, оцінивши його як людину. Нехай це буде за розрахунком, головне щоб обдумано.
Тому, коли матір вмовляла зустрітися з її начальником, який був неодружений, та дуже перспективний – Ірина погодилась. Якби ж вона знала, що з цього вийде.
В ресторані, де Леонід мав на неї чекати, було порожньо. Ірина сіла за столик і замовила каву. Тут в приміщення увійшла пара: чоловік досить огрядний, утім милий та з ним жінка старшого віку.
- Ви Іра? Мене звати Жанна Валерієвна, а це мій Льонічка!!!
- Приємно познайомитись!
Подиву Ірини не було меж. Сорокарічного Льоню самого не пустили на побачення. Це ж треба!
- Іра, хочу бути з вами відвертою. Бачу, ви дівчина зріла, розумна, маєте все зрозуміти. Пару на життя треба обирати обдумано. Он гляньте, скільки людей розлучається. Тому я хочу все проконтролювати, знаєте, збоку краще видно, чи люди підходять одне одному!
- Можливо ви праві, та я ще такого не зустрічала, – не втрималась Ірина.
- Льонічка дуже розумний хлопець. Йому сорок, а він вже керівник відділу, має гарні перспективи і зв’язки. Його цінують на роботі і обіцяють підвищення! Знаєте, скільки дівчат його б охоче забрали? Та нам аби-яку не треба.
- Ну не знаю, чи я вам підійду, та нехай вже Льоня самий щось розкаже про себе.
- Чекай, ще поговорите, – продовжила пані Жанна, – Ти маєш знати, що в Льоні є квартира, трикімнатна, та я живу з ним, допомагаю. Місця там усім вистачає.
- Ви ж знаєте разом жити часом важко. А якщо я схочу, щоб ми окремо оселилися?
- Такого бути не може! Я мушу вас навчити доглядати Льоню. У нього особлива дієта, загроза діабету і алергія на цитрусові. А ще на котів. Того ніяких тварин в оселі.
- А на собак?
- І на собак і на пил. Прибирати треба щодня, бодай протирати підлогу і полиці!
- Так я ж на роботі, коли встигну?
- Це вже може бути проблемою. Бо треба, щоб вдома все гарно було. А за рік має народитися дитина, а потім друга. Перерву немає коли робити, ти вже не молода.
У Ірини в голові аж запаморочилось, все думала, а навіщо їй такий хворий чоловік. А Льонічка так і сидів мовчки, все його влаштовувало. Тоді дівчина вирішила звернутися безпосередньо до нього:
- Льоня, ви взагалі хочете оженитися? Дітей хочете?
- Звичайно, вже треба, немає куди тягнути?
- А якщо не вийде, всіляке буває, і причина часто не в жінці?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Льоня зніяковів і відразу втрутилася його мати:
- У Льонічки все добре, генетика хороша, лікаря відвідує щороку. А ти перевіряєшся?
Дівчині навіть смішно стало він цього всього. Не зникало відчуття, що їй продають пса дорогої породи. Та нащо їй той пес, як вона котів полюбляє?
- Знаєте, мушу зізнатися. Я дуже люблю котів, в мене їх три, і ще одного планую взяти. А ще не вмію готувати, і працюю допізна. Того вам мабуть доведеться кращу партію пошукати. Можливо в агентство звернутися?
- Яка ти пихата! Так ти залишишся старою дівою з котами!, – вигукнула Жанна Валерієвна.
Та Ірина вже її не чула. Одягнула пальто і пішла з посмішкою геть. Такого красеня їй вже точно не треба. Краще вже ніякого!
IrynaS
Популярне
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
Примітка редакції: матеріал має інформаційно-обговорювальний характер і підготовлений на основі історії, що поширюється в мережі / звернення читача. Редакція не подає описану ситуацію як офіційно встановлений факт, не має незалежного підтвердження всіх наведених обставин і не ідентифікує конкретних осіб, установу, місце або дату події. Усі зображення в матеріалі використані для візуального супроводу теми та не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
