Отримала невеличкий спадок, та вирішила все до копійки віддати донечці! В неї молода сім’я, будуть діти. Їм потрібна власна квартира. Уявіть мій подив, коли я дізналася, на що її чоловік витрачає мої заощадження?
Я овдовіла дуже рано. Донечці всього три рочки було. Складні часи пережили, мою вчительську зарплату роками не виплачували. Доводилося тримати город і після уроків їхати копати грядки.
Я намагалася не падати духом, бо знала, що маю дбати про свою дівчинку. Маринка росла розумною, гарно вчилася і отримала хорошу освіту. Ні копієчки за дитину не платила — вона сама собі раду давала. Як і я, стала вчителькою історії, продовжила династію. Звичайно, така професія не приносить великих грошей, але щастя ж не в тому.
Маринка зустріла чоловіка ще в студентські роки. Він фізик, але вирішив відкрити власний бізнес, аби більше заробляти — тепер продає техніку на ринку. Справи йдуть досить непогано, на життя їм вистачає. Одна біда — ніяк діти не можуть назбирати на власну квартиру. Вже 3 рік по орендованих тиняються.
Шкода мені їх, тому всі свої заощадження відразу віддала доньці. Ще й наголосила, що мені від них ніякої фінансової допомоги не треба, навіть без подарунків на свята можу обійтися, аби тільки квартиру собі нарешті купили!
А як інакше?! Марина ж вагітна. Яка нормальна бабуся допустить, щоб її внучатко в чужій квартирі росло?!
Нещодавно дізналась, що у Вінниці померла моя тітка Василина і залишила мені частину спадку. Це гроші невеликі, але допоможуть донечці зібрати на житло.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
В гості до дітей ходжу рідко, розумію, що зятеві це не до вподоби. Відчуваю себе зайвою, а сваха навідується до молодої сім’ї мало не щодня. Вже як до себе додому приходить. Донька завжди їй готує вечерю.
– Важко свекрусі самій. От і просить нас їй помагати, — виправдовувалася Марина.
Та мені зрозуміти складно, чому свасі так важко. В неї є чоловік, обоє мають пенсію, більш-менш здорові.
Одного разу я випадково почула розмову молодих. Зять говорив на підвищених тонах:
– Мамі сімдесят років! Ми мусимо купити гарний подарунок на ювілей! Таке свято не щодня!
– Але ж ми зараз зовсім не маємо грошей! Доведеться брати із заощаджень, — казала Марина.
Я не втручалася, але згодом розпитала доньку. Виявилося, що на ювілей сваха замовила норкову шубу. Бо ж вона людина поважна, і в такому віці має мати таку коштовну річ. Мені дуже дивно від цієї забаганки стало, це ж величезні гроші!
Тоді Марина розповіла, що через день її чоловік возить батькам продукти, ще й придбав їм усю техніку в дім. А коли вона йому пояснює, що так вони на квартиру не назбирають — він свариться і ображається.
От і стало зрозуміло, чого не вдається їм придбати житло. А скоро ще ж дитина з’явиться. Всі гроші на це йтимуть.
Ювілей свасі влаштували у шикарному ресторані. І хутро все ж подарували. Вона була дуже втішна, а я не втрималась:
– Такі гроші на вітер викинули, а дітям жити ніде!
– Помовчали б ви, свахо! Вашої думки ніхто не питав. А взагалі, діти винні батькам, бо ми їх ростили і годували! – сказала сваха.
Мені було прикро, адже розуміла, що то частково за мої гроші купили дорогущу шубу. Сваритися бажання немає. Але тепер не знаю, чи віддавати молодим успадковані гроші.
Що порадите?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
