Іванівна поставила на стіл велику банку молока і баночку сметани. – От гостинці тобі принесла Василю, – сказала сусідка. – Ти проходь, сідай. Чайник поставлю, – запросив чоловік. Раптом з вулиці почувся голос місцевої листоноші. – ВасилюПетровичу, вам тут лист якийсь, – гукала через паркан жінка. Петрович з Іванівною вийшли на вулицю. – Хто ж мені там пише, – з посмішкою запитав чоловік. – Не знаю, але лист з-за кордону, – відповіла дівчинка. Василь із сусідкою здивовано перезирнулися і почали читати

Василь якраз взявся до роботи в саду, коли до нього в гості навідалася Тетяна з сусідської хати. 

– Ти шо здурів, старий пень? Тільки вчора хворий лежав, лікарка приходила. А сьогодні вже деревця підкопувати зібрався?

– Не можу я, Іванівно, без роботи сидіти, ти ж знаєш. То єдине, що рятує мене від сумних думок. 

Кілька місяців тому не стало його коханої дружини, з якою вони майже все життя прожили душа в душу. Все село досі дивується тому, як чоловік може тужити за своєю жінкою по її смерті. Перші дні він навіть їсти не хотів. 

Дітей у них з покійною Галинкою не було. Бог не нагородив, але це не стало на заваді їхньому сімейному щастю. Тільки смерть змогла їх розлучити. 

З того часу Таня допомагала Василю, аби він геть не охляв від відчаю. Жінка добре знала, що таке втрачати близьких – кілька років тому помер її чоловік. Якби не Галинка та Василь – вона б не дала собі ради. 

– Ходи до столу, я тобі молочка принесла, сметанки. 

– Йду, Іванівно, йду. 

Аж тут на порозі з’явилася Даринка – дівчина, що працює на пошті. 

– Василю Петровичу, танцюйте! Вам лист надійшов!

– Та ти шо! А від кого ж? 

– Не знаю, але їде з самого закордону!

Лист і справді прибув із Німеччини. Писала Василю молода жінка:

“Доброго дня! Я написала цього листа, бо дуже хочу познайомитися зі своїм батьком. Це ви… Моя мама нещодавно померла, але перед тим розповіла мені свою таємницю. Про ваше кохання. Сподіваюся, Ви пам’ятаєте Надію, з якою познайомилися на Буковині, коли приїздили на праздник. Рік потому мама переїхала до Німеччини, де я й народилася. Я знаю, що ви гадки не мали про моє існування, але дуже хочу виправити мамину помилку і таки познайомитися з Вами, Василю Петровичу. З повагою, Ірен”.

Бідолашний чоловік миттю зблід, мало свідомість не втратив. Перед його очима почали пробігати спогади юності, коли він зустрів прекрасну темноволосу Надійку, яка зачарувала його при першому ж знайомстві. 

Вони кохали одне одного щиро і віддано. Після першої близькості хотіли одружитися, та в одну мить все кардинально змінилося. Надя просто зникла з життя Василя, залишивши на столі лаконічну записку: “Не шукай мене. Я виходжу заміж за іншого. Тебе не кохаю. Пробач…”

Чоловік не міг в це повірити, оббігав усі пороги у пошуках коханої – все марно. Пізніше випадково дізнався, що Надя переїхала до Німеччини разом зі своїм законним чоловіком.

Складно було йому довіряти жінкам після такої зради, але Галинці вдалося завоювати його прихильність. 

Василь сидів на лавці і думав, що йому з усім цим робити. В той час чутки вже пустилися усім селом. Всі вважали своїм обов’язком обговорити життєві перипетії сусіда. 

Чоловік вирушив до сестри – вона завжди давала йому гарні поради, й цього разу не підведе. 

– Брате, то зателефонуймо тій Ірен. Он вона і номер вписала. Син поповнить рахунок, і будемо говорити. 

– Добре, так і зробимо, – сказав Василь голосом, що тремтів. 

Довгі протяжні гудки здавалися йому найжахливішим звуком, який доводилося чути. За кілька секунд з динаміка почувся приємний і м’який голос з акцентом:

– Я слухаю Вас.

Після невеликого знайомства Василь одразу перейшов до питань, які ятрили його душу все життя:

– Чому вона пішла від мене? Як могла не розповісти про дитину?!

– Повірте, вона шкодувала про свій вчинок усе життя. Коли її батьки дізналися, що вона вагітна від простого хлопця з Галичини, то заборонили їй з Вами спілкуватися зовсім. Змусили обирати: або вона жертвує дитиною, або Вами. Ось так я і з’явилася на світ. Пробачте моїй мамі, у неї просто не було іншого виходу. 

– Я давно пробачив. 

Після короткої паузи в розмові Ірен сказала:

– Ми з моїм сином дуже би хотіли з Вами познайомитися. Якраз плануємо поїздку до України. Може, зустрілися б?

– Звісно, я тільки за. Нам треба зустрітися. Рідні люди мають триматися купи – я так вважаю, – схвильовано додав Василь. 

По завершенню дзвінка, чоловік вскочив з-за столу і помчав додому. 

– Василю, ти куди?! – кричала сестра.

– Та як це куди? Хату треба прибрати. До мене ж донька з онуком їдуть!

Ось так непомітно і неочікувано у Василя з’явився новий сенс життя. Тепер є заради чого розплющувати очі щоранку і дякувати Богу за кожен новий світанок. 

Що б Ви відчували, якби опинилися на місці Василя?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector