– “Коханий, вчора ти був ніжний до мурашок”. – “Коли побачимось? Я досі пам’ятаю той готель”. – “Сумую. Дуже”. Марина не гортала. Повідомлення самі вискочили на екрані.

– "Коханий, вчора ти був ніжний до мурашок".
– "Коли побачимось? Я досі пам'ятаю той готель".
– "Сумую. Дуже".

Марина не гортала. Повідомлення самі вискочили на екрані.

Ілля крикнув із ванної:

– Мені хтось писав?

Марина поклала телефон назад на стіл.

– Так. Напевно, по роботі.

Він вийшов із мокрою головою, схопив телефон, подивився на екран і на секунду завмер.

Цієї секунди вистачило.

Увечері Марина сіла навпроти нього з папкою з клініки.

– Мені сьогодні дали список аналізів перед ЕКЗ.

Ілля навіть не підняв очей.

– Можна не сьогодні?

– А коли? Після готелю?

Він повільно відклав виделку.

– Ти лазила в моєму телефоні?

– Я прочитала те, що саме вилізло мені в обличчя.

– Тобто так. Лазила.

– Тобто так. Зраджував.

Він усміхнувся так, що захотілося вдарити.

– Ще нічого не було.

– "Хочу продовження" – це в тебе тепер молитва?

– Ти завжди робиш суд до розмови.

– А ти завжди брешеш спокійно, наче це вихованість.

Він підвівся.

– Я тижнями живу з жінкою, для якої я вже давно не чоловік, а донор сперми за розкладом.

Марина встала теж.

– Бідолашний. Не витримав, що дружина хоче дитину від власного чоловіка, а не від "О.А."?

– Ти хоч раз питала, чи я ще взагалі цього хочу? Чи мені просто видали план: аналізи, графік, овуляція, успіх?

– А ти хоч раз сказав це в очі? Не їй у повідомлення, мені.

Він промовчав.

Три дні вони жили, як сусіди.

На четвертий Марина підійшла до Андрія в офісі.

– Ти ж кликав мене на вечерю?

Андрій підняв брови.

– Нарешті.

– Сьогодні.

– Так раптово?

– Ти ж давно чекав. Чи вже передумав?

Він усміхнувся:

– Ні. Просто люблю, коли люди чесно називають речі. Це побачення чи помста?

– А тобі яка різниця?

– Якщо помста – ти прийдеш красиво одягнена. Якщо побачення – без телефону на столі.

У готелі Андрій поцілував її біля дверей номера.

– Зупинись, якщо не хочеш.

Марина сама відчинила двері.

Після всього вона сиділа на краю ліжка і дивилась у підлогу.

Андрій застібав сорочку.

– Полегшало?

– Замовкни.

– Чому? Ти ж не перша, хто лікує образу чужим тілом.

Вона різко обернулась.

– Не смій.

– А що не так? Твій чоловік зраджує – він покидьок. Ти зраджуєш – ти поранена. Зручно.

Марина вдарила його долонею по щоці.

Андрій тільки всміхнувся.

– Оце і є ваша чесність. Коли брешете ви – це біль. Коли брешуть вам – це злочин.

Вона вискочила з номера.

Вдома було темно. На столі – свічки, вечеря, пляшка ігристого.

Ілля стояв у кухні.

– Де ти була?

Марина скинула пальто.

– А ти з якого моменту питаєш?

– Я пів вечора тобі дзвоню.

– Вітаю. Тепер знаєш, як це – не знати, з ким твоя людина.

Він вдивився в неї довше, ніж треба.

– Ти була не сама.

– А ти хотів бути першим чи єдиним?

Він стиснув щелепу.

– Сьогодні річниця нашого знайомства.

Марина засміялася коротко й зло.

– Серйозно? Ти призначив коханку між моїм ЕКЗ і нашою річницею – і ще хочеш ображатися?

– У мене не було коханки.

– Не бреши.

– Це була Оксана. Психолог з клініки. Я до неї ходив.

Марина завмерла.

– Що?

Ілля кинув телефон на стіл.

– Читай.

Вона взяла.

"Коли ми побачимось?"
"Після минулого разу мені стало легше".
"Я хочу продовження роботи. З тобою я вперше проговорив це без сорому".

Марина підняла очі.

– "Ніжний до мурашок" – це теж терапія?

Ілля забрав телефон.

– Це не вона. Це її номер оформили на клініку, а писала її… я не знаю, адміністратор, помилилися шаблоном, чи хтось із пацієнток відповів у тій самій гілці. Я тобі пояснив би, якби ти не влаштувала допит із вироком.

– О, тобто винна вже я?

– Ти вже спала з іншим, Марина?

Тиша стала такою, що чути було холодильник.

Ілля навіть не зблід. Просто сів.

– Спала?

Вона мовчала.

Він кивнув.

– Ясно.

– А ти? Ти хоч раз хотів сказати, що не хочеш ЕКЗ? Що тобі страшно? Що ти не витримуєш? Ні. Ти ховався. У мовчанні. У таємницях. У чужих чатах.

– Бо з тобою все перетворюється на KPI. Навіть дитина.

– А з тобою – на втечу. Навіть шлюб.

Він встав.

– Добре. Завтра поговоримо.

– Ні. Зараз.

– Зараз ти просто хочеш, щоб я зробив щось страшніше за тебе, і тобі стало легше.

Вона підійшла впритул.

– Я хоча б не прикидалась святим.

Він тихо сказав:

– Найгірші речі люди роблять не зі злості. А коли переконують себе, що мають право.

Наступного ранку Марина прийшла на роботу. Біля кабінету вже стояв Андрій.

– Ну що, помирилися?

– Відійди.

– Або що?

Вона відкрила двері в переговорну.

– Зайди.

За п'ять хвилин там були бухгалтерка, HR, двоє менеджерів і Ілля, якого Марина сама викликала повідомленням: "Приїдь. Якщо хочеш правду – при всіх".

Андрій озирнувся.

– Ти здуріла?

Марина поклала на стіл роздруківки бронювання готелю.

– Це мій підлеглий. Він знав, що я заміжня. І все одно поліз.

Андрій засміявся.

– Поліз? Ти сама до мене прийшла.

Марина підняла підборіддя.

– А ти скористався.

– Мною скористались, Марино. Ти прийшла не до мене. Ти прийшла мститися чоловіку.

HR спробувала втрутитись:

– Може, це не місце для…

– Саме місце, – урвав Ілля. – Бо поки одних тут звільняють за службовий роман, іншим можна, якщо вони керівники?

У кімнаті стало тихо.

Марина різко повернулась до нього.

– Ти серйозно зараз про правила? Після всього?

Ілля не відвів погляду.

– Так. Або мораль для всіх, або ні для кого.

Андрій відкинувся на спинку стільця.

– Оце вже красиво. Чоловік, якого ледь не записали в зрадники, прийшов рятувати коханця дружини.

– Не тебе, – сказав Ілля. – Принцип.

Марина скривилась.

– Принцип? Ти просто хочеш виглядати вищим за мене.

Андрій глянув на всіх по черзі і кинув:

– Найбільш принизливо не зрада. Найбільш принизливо – коли тебе використовують як серветку, а потім читають моралі про чисті руки.

У бухгалтерки вирвалось:

– Господи…

HR прошепотіла:

– Припиніть обоє.

Марина взяла зі столу папку й гепнула перед Іллею.

– Ось мої аналізи. Мої уколи. Мої лікарі. Мої сльози в туалеті клініки. Де був твій принцип, коли ти мовчав місяцями?

Ілля відкрив папку, не дивлячись.

– А де була твоя любов, коли ти вирішила, що дитина потрібна настільки, що можна тягнути в це людину, яка вже ламається?

– То треба було сказати!

– А треба було спитати, а не командувати!

Андрій піднявся.

– Все? Тепер можна я піду? Чи ще хтось хоче зробити з мене винного замість того, щоб глянути в дзеркало?

– Сядь, – сказала Марина.

– Ні. Ти мені не начальниця в ліжку. І вже не начальниця тут.

Вона побіліла.

– Що?

Андрій дістав телефон, натиснув кілька разів і поклав на стіл перед HR.

– Тут її повідомлення. Перші. З датами. З "приїдь". З "мені байдуже, що буде далі". Якщо мене вирішать топити – я піду не один.

Марина рвонулась до телефона.

Ілля перехопив її руку.

– Не смій.

– Відпусти.

– Ти хотіла правду при всіх. Тримай.

Вона вирвала руку.

– Ти насолоджуєшся?

– Ні. Просто вперше не даю тобі керувати тим, хто винен.

HR підняла очі від телефона.

– Марина, нам треба поговорити окремо.

Марина коротко засміялась.

– Звісно. Зі мною – окремо. З ним – обережно. З ним же не можна, він же "поранений".

Андрій холодно відповів:

– Я хоча б не збирався робити дитину з людиною, яку вже не хотів.

Ілля глянув на Марину.

– Що?

Марина повільно повернулась до нього.

– Учора я забрала результат.

Всі мовчали.

Ілля ледь чутно спитав:

– Який результат?

Марина дістала з сумки тест і поклала на стіл.

Дві смужки.

Бухгалтерка прикрила рот рукою.

Андрій перший порушив тишу:

– Вітаю. Тепер у вас не просто шлюб, а ще й дедлайн.

Ілля не торкався тесту.

– Це моє?

Марина дивилась йому просто в очі.

– А тепер, Іллю, ти можеш нарешті чесно сказати, чого ти хочеш.

Він мовчав.

Вона взяла тест назад, поклала в сумку і кинула через плече, вже виходячи:

– Якщо до вечора не вирішиш – я вирішу без тебе.

Valera

Популярне