– "Коханий, вчора ти був ніжний до мурашок".
– "Коли побачимось? Я досі пам'ятаю той готель".
– "Сумую. Дуже".
Марина не гортала. Повідомлення самі вискочили на екрані.
Ілля крикнув із ванної:
– Мені хтось писав?
Марина поклала телефон назад на стіл.
– Так. Напевно, по роботі.
Він вийшов із мокрою головою, схопив телефон, подивився на екран і на секунду завмер.
Цієї секунди вистачило.
Увечері Марина сіла навпроти нього з папкою з клініки.
– Мені сьогодні дали список аналізів перед ЕКЗ.
Ілля навіть не підняв очей.
– Можна не сьогодні?
– А коли? Після готелю?
Він повільно відклав виделку.
– Ти лазила в моєму телефоні?
– Я прочитала те, що саме вилізло мені в обличчя.
– Тобто так. Лазила.
– Тобто так. Зраджував.
Він усміхнувся так, що захотілося вдарити.
– Ще нічого не було.
– "Хочу продовження" – це в тебе тепер молитва?
– Ти завжди робиш суд до розмови.
– А ти завжди брешеш спокійно, наче це вихованість.
Він підвівся.
– Я тижнями живу з жінкою, для якої я вже давно не чоловік, а донор сперми за розкладом.
Марина встала теж.
– Бідолашний. Не витримав, що дружина хоче дитину від власного чоловіка, а не від "О.А."?
– Ти хоч раз питала, чи я ще взагалі цього хочу? Чи мені просто видали план: аналізи, графік, овуляція, успіх?
– А ти хоч раз сказав це в очі? Не їй у повідомлення, мені.
Він промовчав.
Три дні вони жили, як сусіди.
На четвертий Марина підійшла до Андрія в офісі.
– Ти ж кликав мене на вечерю?
Андрій підняв брови.
– Нарешті.
– Сьогодні.
– Так раптово?
– Ти ж давно чекав. Чи вже передумав?
Він усміхнувся:
– Ні. Просто люблю, коли люди чесно називають речі. Це побачення чи помста?
– А тобі яка різниця?
– Якщо помста – ти прийдеш красиво одягнена. Якщо побачення – без телефону на столі.
У готелі Андрій поцілував її біля дверей номера.
– Зупинись, якщо не хочеш.
Марина сама відчинила двері.
Після всього вона сиділа на краю ліжка і дивилась у підлогу.
Андрій застібав сорочку.
– Полегшало?
– Замовкни.
– Чому? Ти ж не перша, хто лікує образу чужим тілом.
Вона різко обернулась.
– Не смій.
– А що не так? Твій чоловік зраджує – він покидьок. Ти зраджуєш – ти поранена. Зручно.
Марина вдарила його долонею по щоці.
Андрій тільки всміхнувся.
– Оце і є ваша чесність. Коли брешете ви – це біль. Коли брешуть вам – це злочин.
Вона вискочила з номера.
Вдома було темно. На столі – свічки, вечеря, пляшка ігристого.
Ілля стояв у кухні.
– Де ти була?
Марина скинула пальто.
– А ти з якого моменту питаєш?
– Я пів вечора тобі дзвоню.
– Вітаю. Тепер знаєш, як це – не знати, з ким твоя людина.
Він вдивився в неї довше, ніж треба.
– Ти була не сама.
– А ти хотів бути першим чи єдиним?
Він стиснув щелепу.
– Сьогодні річниця нашого знайомства.
Марина засміялася коротко й зло.
– Серйозно? Ти призначив коханку між моїм ЕКЗ і нашою річницею – і ще хочеш ображатися?
– У мене не було коханки.
– Не бреши.
– Це була Оксана. Психолог з клініки. Я до неї ходив.
Марина завмерла.
– Що?
Ілля кинув телефон на стіл.
– Читай.
Вона взяла.
"Коли ми побачимось?"
"Після минулого разу мені стало легше".
"Я хочу продовження роботи. З тобою я вперше проговорив це без сорому".
Марина підняла очі.
– "Ніжний до мурашок" – це теж терапія?
Ілля забрав телефон.
– Це не вона. Це її номер оформили на клініку, а писала її… я не знаю, адміністратор, помилилися шаблоном, чи хтось із пацієнток відповів у тій самій гілці. Я тобі пояснив би, якби ти не влаштувала допит із вироком.
– О, тобто винна вже я?
– Ти вже спала з іншим, Марина?
Тиша стала такою, що чути було холодильник.
Ілля навіть не зблід. Просто сів.
– Спала?
Вона мовчала.
Він кивнув.
– Ясно.
– А ти? Ти хоч раз хотів сказати, що не хочеш ЕКЗ? Що тобі страшно? Що ти не витримуєш? Ні. Ти ховався. У мовчанні. У таємницях. У чужих чатах.
– Бо з тобою все перетворюється на KPI. Навіть дитина.
– А з тобою – на втечу. Навіть шлюб.
Він встав.
– Добре. Завтра поговоримо.
– Ні. Зараз.
– Зараз ти просто хочеш, щоб я зробив щось страшніше за тебе, і тобі стало легше.
Вона підійшла впритул.
– Я хоча б не прикидалась святим.
Він тихо сказав:
– Найгірші речі люди роблять не зі злості. А коли переконують себе, що мають право.
Наступного ранку Марина прийшла на роботу. Біля кабінету вже стояв Андрій.
– Ну що, помирилися?
– Відійди.
– Або що?
Вона відкрила двері в переговорну.
– Зайди.
За п'ять хвилин там були бухгалтерка, HR, двоє менеджерів і Ілля, якого Марина сама викликала повідомленням: "Приїдь. Якщо хочеш правду – при всіх".
Андрій озирнувся.
– Ти здуріла?
Марина поклала на стіл роздруківки бронювання готелю.
– Це мій підлеглий. Він знав, що я заміжня. І все одно поліз.
Андрій засміявся.
– Поліз? Ти сама до мене прийшла.
Марина підняла підборіддя.
– А ти скористався.
– Мною скористались, Марино. Ти прийшла не до мене. Ти прийшла мститися чоловіку.
HR спробувала втрутитись:
– Може, це не місце для…
– Саме місце, – урвав Ілля. – Бо поки одних тут звільняють за службовий роман, іншим можна, якщо вони керівники?
У кімнаті стало тихо.
Марина різко повернулась до нього.
– Ти серйозно зараз про правила? Після всього?
Ілля не відвів погляду.
– Так. Або мораль для всіх, або ні для кого.
Андрій відкинувся на спинку стільця.
– Оце вже красиво. Чоловік, якого ледь не записали в зрадники, прийшов рятувати коханця дружини.
– Не тебе, – сказав Ілля. – Принцип.
Марина скривилась.
– Принцип? Ти просто хочеш виглядати вищим за мене.
Андрій глянув на всіх по черзі і кинув:
– Найбільш принизливо не зрада. Найбільш принизливо – коли тебе використовують як серветку, а потім читають моралі про чисті руки.
У бухгалтерки вирвалось:
– Господи…
HR прошепотіла:
– Припиніть обоє.
Марина взяла зі столу папку й гепнула перед Іллею.
– Ось мої аналізи. Мої уколи. Мої лікарі. Мої сльози в туалеті клініки. Де був твій принцип, коли ти мовчав місяцями?
Ілля відкрив папку, не дивлячись.
– А де була твоя любов, коли ти вирішила, що дитина потрібна настільки, що можна тягнути в це людину, яка вже ламається?
– То треба було сказати!
– А треба було спитати, а не командувати!
Андрій піднявся.
– Все? Тепер можна я піду? Чи ще хтось хоче зробити з мене винного замість того, щоб глянути в дзеркало?
– Сядь, – сказала Марина.
– Ні. Ти мені не начальниця в ліжку. І вже не начальниця тут.
Вона побіліла.
– Що?
Андрій дістав телефон, натиснув кілька разів і поклав на стіл перед HR.
– Тут її повідомлення. Перші. З датами. З "приїдь". З "мені байдуже, що буде далі". Якщо мене вирішать топити – я піду не один.
Марина рвонулась до телефона.
Ілля перехопив її руку.
– Не смій.
– Відпусти.
– Ти хотіла правду при всіх. Тримай.
Вона вирвала руку.
– Ти насолоджуєшся?
– Ні. Просто вперше не даю тобі керувати тим, хто винен.
HR підняла очі від телефона.
– Марина, нам треба поговорити окремо.
Марина коротко засміялась.
– Звісно. Зі мною – окремо. З ним – обережно. З ним же не можна, він же "поранений".
Андрій холодно відповів:
– Я хоча б не збирався робити дитину з людиною, яку вже не хотів.
Ілля глянув на Марину.
– Що?
Марина повільно повернулась до нього.
– Учора я забрала результат.
Всі мовчали.
Ілля ледь чутно спитав:
– Який результат?
Марина дістала з сумки тест і поклала на стіл.
Дві смужки.
Бухгалтерка прикрила рот рукою.
Андрій перший порушив тишу:
– Вітаю. Тепер у вас не просто шлюб, а ще й дедлайн.
Ілля не торкався тесту.
– Це моє?
Марина дивилась йому просто в очі.
– А тепер, Іллю, ти можеш нарешті чесно сказати, чого ти хочеш.
Він мовчав.
Вона взяла тест назад, поклала в сумку і кинула через плече, вже виходячи:
– Якщо до вечора не вирішиш – я вирішу без тебе.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
