Я тебе розумію…
Я знаю, що таке бути розбитою, безсилою та просто порожньою. Коли ти намагаєшся пояснити це іншим, а тебе ніхто не чує, не розуміє.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Твій ранок починається не з бадьорих потягувань до неба, не з планів на день, а з того, що ти просто не хочеш вставати зі свого ліжка та попадатися комусь на очі.
Ти відчуваєш на собі такі важкі осудливі погляди. Усі засуджують тебе за те, що ти ось така чутлива, дуже тендітна до почуттів. Тобі часто доводиться стикатися зі словами від друзів: “відпусти”, “забудь”, “пробач”.
Ти віддаєшся для усіх, хто навколо тебе – повністю, а що маєш у відповідь? Розбиту душу? Тягар?
Буває, що тобі насправді хочуть допомогти, адже вони змогли допомогти іншим, подібним, а ось для тебе слів все ніяк не знайдуть.
Ви часто плачете на одинці, але так аби ніхто про них не дізнався.
Коли ви у великій компанії, то все одно почуваєте себе повністю самотніми.
Споглядаєте за закоханими парами і марите тим, аби у вашому житті теж була така казка.
Звикли до того, що у цьому світі ніхто тобі не допоможе, якщо сам собі не допоможеш.
Так, ви виснажені не фізично, а морально. Важко навіть розпочати правильно свій день.
Усі звикли до того, що ти така. Ти постійно сумна.
Часто ти вважаєш, що ти не така, як всі і твоя доля – це постійний сум та розчарування. Просто не можеш інакше.
Та повір, безліч людей беруть тебе собі за приклад. Адже в тобі накопичилося скільки турботи, добра та щедрості і ти її ніколи не жалієш, а ділишся охоче з тими, хто справді цього потребує!
Та вони ніколи не помічають твоїх заплаканих очей і ніколи нічого не запропонують тобі на заміну твоїй красі характеру.
А знаєш що? Я… Я дійсно пишаюся тобою! Ти така сильна! Ось прямо зараз, так-так, ти – посміхнися! Згадай смак свого улюбленого фрукта. Що це?
Поринь у теплі спогади.
Повір нарешті у себе та зрозумій, що у тобі немає вад, бо ти – унікальність!
Не змінюйся!
Почни сприймати себе справжньою. Прокидайся і біжи до дзеркала тішитися тим, що ти прокинулася і розпочинаєш новий день свого життя!
У тебе дуже добрі очі… Такі справжні та щирі. Не плач більше, ніколи, чуєш? Не плач!
Тобі стало краще?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
