Наш син розчарував нас. У Віталія є дружина та дитина. Вони – молода сім’я, тому не дивно, що виникли проблеми з житлом.
Коли онук підріс і пішов в садочок, ми спільними силами назбирали необхідну суму на перший внесок за квартиру, а решту кредиту подружжя мало виплачувати самостійно.
Та не встигли вони перебратися в нове житло, як невістка завагітніла вдруге. Я не розумію такого безвідповідального ставлення, адже дітей мало народити, їх ще й виростити треба.
Свого часу я не спішила із народженням малюка, тому ми з чоловіком змогли забезпечити собі гідні умови життя та достаток. Зараз ми готові до пенсії і маємо певний капітал.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та син з невісткою іншої думки. Вони не вважали за потрібне спочатку встати на ноги, а потім народжувати дітей.
До того ж у сина почалися проблеми на роботі. Молода сім’я опинилася в скрутному становищі і прийшла просити в нас допомоги. Віталій запропонував здавати їхню квартиру в оренду і переїхати на деякий час до нас або в наше друге житло.
Хоча ми з чоловіком живемо в трикімнатній квартирі, але брати до себе сина з невісткою і двома дітьми не хотілося. Другу квартиру ми також здавали в оренду. Туди заселилися приємні люди, з якими не хотілося прощатися, тим паче, що це був наш додатковий заробіток.
Зрештою, ми вирішили допомогти у фінансовому плані і взяти на себе виплату їхнього кредиту. На прожиття нехай заробляють самостійно. Молоді одразу погодилися і раділи такій пропозиції. Тож тепер чоловік кожного місяця передавав певну суму грошей.
Згодом народився другий онук. На жаль, дитинка схильна до різних хвороб, тому невістка витрачає багато грошей та сил на постійний догляд.
Увесь рік ми справно давали синові гроші за кредит, але раптом я дізналася, що платежі перестали проводитися. З’явилася заборгованість. Як таке могло статися?
А вилізло це на поверхню зовсім випадково. Одного разу Леся попросила мене посидіти з хворим онуком, поки сама відлучиться у справах. Я мала дочекати на візит лікаря. Коли той прийшов, то сказав, що йому потрібна медична карточка дитини. Дзвоню до невістки, а вона не підіймає. Набрала сина, а він сказав, щоб я в комоді пошукала серед інших паперів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Заглянула туди, а там стояла папка з роздруківками щодо кредиту. Виявляється, вони регулярно затримували платіж, а останні три місяці зовсім не вносили необхідну суму. Я почала хвилюватися, що такими темпами у них конфіскують квартиру.
Вирішила поговорити з молодими і вони зізналися, що мають фінансові проблеми. Мовляв, на роботі справи не ладнаються, а дітей виховувати треба.
Коли про це дізнався мій чоловік, то дуже розгнівався. Для нього це був болючий удар та своєрідна зрада. Він сказав, що більше не збирається їм допомагати.
Син з невісткою не вважають свій вчинок неправильним, адже витрачали гроші не на розваги, а на дітей. Кажуть, що як тільки справи налагодяться, то все заплатять.
Я ж не можу кинути подружжя в біді, адже без нашої допомоги вони не впораються. Однак як в цьому переконати чоловіка?
Як правильно вчинити в такій ситуації?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
