Мій свекор помер дуже раптово. Сусіди між собою говорили, що це дружина загнала його в могилу. Можливо, якась правда в цьому є, адже вона постійно докоряла чоловікові і казала, що він зіпсував їй життя.
Хоча насправді свекор був порядним та тихим. Він багато років працював на заводі, інколи зустрічався на вихідних з друзями, але частіше проводив вільний час з книгою. Зароблені гроші віддавав дружині, а єдиний його гріх – мізерна заначка.
Та свекруха любила роздувати проблеми і критикувати оточуючих. Через це у неї не було подруг і навіть сусіди уникали зайвих зустрічей.
Після смерті чоловіка їй зовсім стало самотньо, тож через тиждень вона почала регулярно приходити до нас в гості. Я з ввічливості намагалася підтримати свекруху. Одразу ставила чайник, але натомість кожного разу чула: “А що у тебе є їсти? Ага, знову цей несмачний суп? І як тільки мій син від тебе ще не втік…”.
Потім вона самостійно вмикає телевізор і коментує передачі. Я ж не втручаюся і лише киваю головою, погоджуючись.
Через кризу я опинилася тимчасово без роботи. А це улюблена тема для свекрухи. Вона постійно докоряє мені, мовляв, її син тяжко працює, а я нічого не роблю, ще й несмачну їжу готую. Каже, щоб йшла підробляти навіть прибиральницею. Але навіщо мені це робити? Чоловік нормально заробляє. Так, ми почали більше економити, але я сподіваюся, що згодом повернуся на попередню роботу.
Звичайно, що в холодильнику є запаси м’яса й риби, але заради свекрухи я не збиралася влаштовувати пишних застіль. Якщо не смакує суп, то хай не їсть!
А коли діти повертаються зі школи, то також вислуховують від свекрухи про свою незграбність та неакуратність. То речі в рюкзаку не так поскладані, то куртка на вішаку висить неправильно, то взуття криво стоїть в коридорі.
Коли чоловік повертається додому, то уникає будь-яких розмов з матір’ю. А та звинувачує в цьому мене, адже я “заганяла її сина”. Хоча він просто не витримує постійних докорів та повчань.
І найгірше те, що вона приїжджає тоді, коли захоче. Лише зателефонує, скаже, що знайшла картоплю на знижках і мчиться до нас. Я навіть не встигаю придумати якесь виправдання, щоб не проводити з нею черговий день
Так більше тривати не може, адже зовсім скоро мій терпець увірветься. Але що робити, я не знаю.
Що б ви могли порадити жінці, яка опинилася в такій ситуації?
