Прабабця Сашка вже дуже багато років проживала в Канаді. На батьківщину не приїжджала, спілкувалась з родиною лиш телефоном або по відеозв’язку.
Роки ішли, а вона все більше старіла. Їй за усе життя вдалось назбирати чималий спадок. А кому залишити, жінка й не знала.
Клавдія Петрівна вирішила влаштувати собі подорож Україною. Відвідувала усіх своїх родичів, хотіла краще їх дізнатись. Шукала того, хто гідний отримати її спадок.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Останньою була сім’я Сашка. Коли хлопчик прийшов зі школи, бабця уже сиділа на кухні, його покликали до столу.
– Ти уявляєш, до нас бабуся з Канади прилетіла. Навіть подарунок тобі привезла. Він там в кімнаті лежить.
– Добрий день – сором’язливо промовив хлопчик.
– Ось наш Сашко. Вже зовсім дорослий став – гордо сказала мама – Дивіться, який красень. А вчиться як добре, відмінник. Економістом хоче бути.
– Я мореплавцем хочу стати. Нащо мені ваша економіка.
– Досить нести дурниці.. Який ще мореплавець?
– А чому? Розкажи мені, Сашенько. Мені дуже цікаво – спитала Клавдія Петрівна.
– Бо це робота справжнього чоловіка.
– А хочеш зі мною в Канаду поїхати і там на банкіра вчитись?
– Звісно, хоче – у мами хлопця аж очі заблищали.
– Ви теж мене не хочете слухати! Кажу ж: хочу стати капітаном. Все. Ніякі економісти і банкіри.
– Добре. Тоді пообіцяй мені, що не зрадиш своїй мрії і обов’язково станеш капітаном, гаразд? Ти мені сина мого покійного нагадав. Теж в дитинстві хотів справжнім чоловіком стати… Він військовим був.
– Я обіцяю. От побачите, я до вашої Канади на кораблі припливу. До вас, у гості.
– Я вірю тобі. Тепер я знаю, хто гідний. Я чекатиму тебе, Сашко. Припливай чимшвидше..
А яка у вас була дитяча мрія? Ким хотіли стати?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
Про кожного знака Зодіаку одним словом
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
