– Мама, тато, я заміж виходжу, хочу весільну сукню і ляльку на капоті, в загальному, щоб не гірше, ніж в інших, – заявила Оленка – дочка моєї далекої родички. Було це в кінці дев’яностих, їй всього вісімнадцять виповнилося, але як то кажуть: «уже заміж кортить». А ще приказка така є: захотілося нареченою побути.
Батьки спочатку ахнули від такої новини, думали, дочка освіту отримає, а потім вже і заміж. Але нічого не поробиш, – своєму чаду догодити хочеться.
Бабуся, мама батька Оленки, підозріло на внучку подивилася, почала випитувати, чи не вагітна, Оленка швидко бабусю «з дурними питаннями» відфутболила. Але бабуся все одно засмутилася: – Раніше каже, наречений з нареченою до весілля нічого не мали…
– Ти ще згадай, що там за царя Гороха було, – відповіла Оленка.
Разом з батьками нареченого, який всього на два роки старший від Оленки, вирішили, що гуляти будуть вдома. Почали список страв складати, Оленка все відкидає:
– Що за їжа сільська, давайте що-небудь сучасне.
Батько каже: – А м’ясо ми у брата купимо, баранину привеземо з села, плов зробимо або картоплі натушкуємо.
– Так мене від вашої баранини знудить, – заявляє Оленка, – не дозволю баранину на весільному столі.
Загалом, після довгих суперечок, вирішили в кафе відзначати, – Оленка таку умову поставила.
– Та й правда, каже Світлана, мама Оленки, – на готове прийдемо і ніяких турбот.
Кафе, за порадою Оленки, найкраще в місті вибрали. Ну, а адміністрація їм кругленьку суму виставила. Батько за голову схопився, батьки нареченого зажурилися, запропонували економити, Оленка в сльози, – раз в житті для дітей хіба можна шкодувати грошей. Світлана – мама Оленки – теж єдину дитину свою підтримала, запропонувала позичити грошей.
Гаразд, з їжею домовилися. Обручки наречений купив на гроші батьків своїх, – Оленка з діамантом захотіла. Сукню весільну вони з матір’ю тиждень вибирали, реальну ціну за сукню і туфельки батькові не сказали, – вирішили нерви його поберегти.
Коли вирішували, які машини наряджати, на якій в РАГС нареченого з нареченою везти, батько запропонував тойоту свою, хоч і не нову, але пристойну, але Оленка обурилася: – Ще не вистачало! Джип хочу! Знайди мені джип, можна ж на прокат взяти.
– Ну, так, на тойоті ляльці весільній незручно сидіти буде, тільки джип подавай, – обурився батько.
Але дочка на своєму стояла. Довелося батькові Оленки джип у знайомого попросити. Бабуся тут знову не витримала: – І що це за машина така – джип – на вантажівку схожа, у нас в селі таких повно було.
– Не розумієш, так не втручайся, – знову дала відставку своїй бабусі улюблена внучка.
Загалом, до дня урочистості батьки втомилися морально і виклалися матеріально. В день весілля Оленка в пишній сукні в усі вікна дивиться, кортеж весільний чекає, а наречений раптом затримується, Світлана нервувати починає, Оленка єхидно зауважує: – Раз такі нерви слабкі, крапельки заспокійливі накапай і випий, – говорить вона матері, яка з усіх сил старалася, щоб до весілля підготуватися. І тепер Світлана ходить, як тінь з темними колами під очима.
Уже повинні приїхати, а нареченого все немає. Тут і Оленка вже в сльози, вже їй самій крапельки знадобилися. Світлана кинулася дочку заспокоювати: – Не плач, а то туш розмажеш.
– Ага, раптом він не приїде, – плакала Оленка.
Батько, вже втомлений від весільної метушні, приречено махнув рукою: – Та краще б не приїхав!
Світлана на чоловіка з докорами: Хіба можна рідному дитя таке бажати?
– Дитині ременя треба всипати, щоб не верховодила, – буркнув батько і пішов на кухню.
Загалом, наречений все ж приїхав, – в заторі були, ось і затрималися. Далі все, як Оленка хотіла: нареченого на кожній сходинці мучили, змушували ласкаві слова говорити, потім викуп до знемоги з них трясли, свідку кишені вивернули. Потім, все як під копірку з інших весіль, замість Оленки підсунули сусідку-пенсіонерку, попередньо наливши сто грам. Ну, це так, для веселощів, щоб ще більше нареченого збентежити підставною нареченою. Нарешті з кімнати вивели Оленку, і всі, зітхнувши, поїхали в РАГС.
Загалом, все як хотіла Оленка, по вищому розряду пройшло. Весілля це і її батькам, і батькам нареченого в копієчку влетіла.
Прожили молоді три місяці і розбіглися. Не сподобалося Оленці сімейне життя, занадто багато претензій від чоловіка. Світлана співчутливо слухала дочку, заспокоювала і говорила, що кращого нареченого знайдуть. Батько знову пішов на кухню, тому як потрібних слів він вже не знаходив, – це було понад його сил.
І тільки бабуся раділа: – Добре, що не вагітна, так що легко відбулися.
***
У цьому ж році, восени, вийшла заміж моя подружка. Вони вже тоді жили разом на орендованій квартирі. Домовилися, що зустрінуться біля РАГСу. Іра одягнула свою улюблену блакитну блузку під колір очей, спідницю по фігурі, волосся вклала і поїхала. А там Сашка вже її чекав з букетом троянд. Більше нікого не було. Розписалися, до батьків з’їздили, посиділи, чай попили. На тому і все. Двадцять років вже живуть, син дорослий. Звичайно, було всяке, але відсутність пишного весілля зовсім не вплинуло на їх сімейне життя. Хоча я зовсім не проти весілля, у мене є приклади хороших весіль, де все в межах розумного. Але фрази «нареченою побути» і «сім’ю створити» – абсолютно різні за важливістю.
Як ви вважаєте, батьки повинні допомагати нареченим фінансово з весіллям?
