Дві подруги сиділи за столиком в місцевому кафе і розмовляли:
– Моя дочка вийшла заміж і вдома одразу стало так порожньо. Звичайно, я рада за неї і бажаю всього найкращого, але ми з батьком одразу сказали, що вона може повернутися додому в будь-який момент!
– А навіщо? Я думаю, що дорослі діти мають самі справлятися зі всіма негараздами, а не бігти одразу до батьків. От ми так своїй дочці й сказали: від нас ти вже достатньо отримала, а далі – все у твоїх руках.
– Катю, ти занадто категорична, – відповіла Світлана. – У житті всяке стається і ніколи не знаєш, як все може обернутися. Ти справді виженеш свою дочку на вулицю, якщо вона завтра до тебе звернеться з проханням допомогти?
– Була вже схожа ситуація чотири місяці тому! Дочка заявилася з чотиримісячною дитиною і сльозами на очах, мовляв, буду розлучатися. Я ж її одразу відправила назад до чоловіка.
– Ого. Ти мені цього не розповідала, – здивувалася подруга. – А що трапилося?
– Нічого особливого. Чоловік їй просто перестав давати гроші.
– Тобто? – не зрозуміла Світлана.
– Чоловік забрав від неї усі карточки і готівки також не дає. Продукти харчування чи інші речі він купує самостійно, а вона лише каже, що їй необхідно. Тільки по одяг вони їздять вдвох.
– А чому це він так вирішив? – не вгавала Світлана.
– Я навіть не знаю, що в них сталося. Мені ж дочка сказала, що він просто хвилюється за її здоров’я і здоров’я дитини. Буцімто, в магазинах багато бактерії та бацил, тому краще зайвий раз туди не ходити. Раніше не було в них таких проблем, а як тільки дочка пішла в декрет, то почалися ці непорозуміння.
– Катю, але ж жінка також має право на якісь власні кошти. Мало що дівчині може знадобитися чи засоби гігієни, чи банальна пляшка води під час прогулянки з дитиною…
– Ой, Світлано, не починай. Їй все необхідне чоловік купить, а без деяких дрібниць можна й обійтися.
– Мабуть, ти права… – сумнівно відказала Катя.
– Я дочці сказала так: якщо чоловік не п’є і не б’є, то все решта можна витерпіти. Не треба тільки накручувати собі зайвого. А після розлучення куди діватися? Вона про це не думає! Ми також з батьком не хочемо вчотирьох тіснитися у двокімнатній квартирі. Тож я переконала її повернутися.
– Послухала?
– Звичайно. Спочатку ображалася на мене, але зараз все налагодилося. Онучці нещодавно пів року виповнилося.
– А проблеми свої вирішили? Дає чоловік гроші?
– Не знаю. Я не пхаю свого носа туди, куди не просять. Хай самі розбираються, дорослі ж люди. І дочка тепер знає, що розраховувати може тільки на власні сили…
А як ви вважаєте, чи повинні батьки підтримувати своїх дорослих дітей?
