– Напевно, я запізнилася, – зрозуміла Розлука, – час зробив за мене мою роботу.
І Розлука заглянула в заплакані очі жінки. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про вдячність, повагу, розуміння, довіру і звісно про кохання.
А все починалося так.
Біля краю села стояли Кохання і Розлука і зачаровано милувалися щасливою парою. Розлука говорить Коханню:
– Сперечаємося, я їх розлучу?!
Кохання відповіло:
– Почекай, дай я зроблю до них такий один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити. Розлука погодилася.
Кохання підійшло до молодої пари, доторкнулося до них, заглянуло в їхні очі й побачило, як між ними пробігла іскра справжнього кохання.
Кохання відійшло і каже:
– Тепер твоя черга!
Розлука відповіла:
– Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулась і сказала:
– Я можу прийти до них пізніше.
Минув час, Розлука знову з’явилася до них – в будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей.
Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердець. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Повагу і Розуміння.
– Я загляну пізніше – сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні.
Глянула вона в їхні очі й розчарування зітхнула: вона побачила в них Довіру.
– Я можу прийти пізніше – сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе:
– Ну ось, схоже мій час прийшов!
Хотіла вона зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла бабуся на погребище і сіла біля склепу. Це був склеп її чоловіка.
Справді, кохання дарує людині не тільки тепло, турботу та романтику. Кохання вчить цінувати, поважати та розуміти іншу людину. Однак розлуки ще нікому не вдалося уникнути, тож цінуйте кожен момент разом.
