Ніколи не думав, що нагадуватиму старого пенсіонера, який чіпляється до працівників супермаркету, але терпіти таке ставлення адміністрації до покупців — більше несила.
Ця мережа магазинів мене завжди задовольняла, але останнім часом ситуація кардинально змінилася.
Кілька разів поспіль касирка дивувала мене озвученням суми, яку я мав би заплатити. Переважно вона вдвічі перевищувала ту вартість покупок, яку я підраховував, коли складав товари у свій кошик.
Ніяк не міг зрозуміти, у чому ж справа.
Вирішив все дослідити. Беру фісташки, кидаю оком на цінник: “75 гривень”. Вчора я за них заплатив на касі 120… Як так? Придивляюся до цінника ближче, примружуючись, як кріт. От тобі й новина! Виявляється, 75 гривень коштує солений арахіс, якого на стелажі ані близько не видно.
Прямую до холодильників з молоком. Обираю перевірену марку і дивлюся, що воно коштує значно дешевше, ніж зазвичай. Вчора я теж “купився” на цей трюк і заплатив на кілька гривень дорожче.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дістало! Кличу адміністратора. Дівчина підбігає і питає, що мене не влаштовує:
– Чому цінник не відповідає вартості товару?
Вона ткнула пальцем на крихітний напис під цифрами.
– Ось бачите…
– Що саме?
– Виробник зовсім інший.
Змовчав… Останньою краплею в чаші мого терпіння стали шоколадні пластівці, які мали би коштувати 45 гривень. На касі вчора довелося віддати 62 гривні.
Придивляюся до цінника, а там пише: “ПЛАСТІВЦІ З ШОКОЛАДОМ – 45 ГРИВЕНЬ”.
Хто ж знав, що пластівці з шоколадом і шоколадні пластівці — це геть інші страви?!
Я розумію, що такі стратегічні ходи працівників супермаркетів розраховані на таких розтяп, як я, але якось це не по-людськи… Доведеться тепер шукати біля будинку інший магазин, в якому мене не намагатимуться обібрати до нитки.
Команда “Цікаво про” публікує цю історію, щоб застерегти читачів від обманів, якими активно користуються адміністратори і працівники великих маркетів. Наживатися на довірі людей можуть, звісно, не всі, але і таких не бракує. Будьте уважними, якщо не хочете викидати ваші гроші на вітер.
Чи обманювали Вас колись в магазинах?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
