Одного разу я зустрічався з дуже вродливою дамою. Якось вона написала мені повідомлення: “У мене сьогодні такий складний день. Потрібно розслабитися і відпочити. Не хочеш скласти мені компанію в якомусь ресторані?”
На дворі було тепло, тому я вирішив не відмовлятися від вечірньої прогулянки. Хоча на рівні підсвідомості я знав, що мені доведеться слухати всі скарги супутниці. Все ж бажання вирватися в люди перемогло і ми домовилися зустрітися о 19:00 в парку.
Так і сталося. Спочатку ми присіли на лавочку і розговорилися. До нас підійшов хлопчик років 10 і каже:
– Чи не знайдеться у вас 20 гривень, бо мені на хот-дог не вистачає?
У мене з собою були лише крупні суми, але я все ж вирішив дати їх хлопцеві, щоб Люся не подумала, ніби я скнара. Простягаю 100 гривень і кажу:
– Купи собі одразу 3 хот-доги.
Той вхопив гроші і радісно побіг собі. Із зовнішнього вигляду дитини було одразу зрозуміло, що він не живе в розкошах.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після цього Люся всю дорогу до ресторану йшла мовчки.
– Я тебе чимось образив?
– Ні. Просто я не можу терпіти жебраків. На мою думку, вони дуже нахабні люди. Чому за цього хлопця не платять батьки? Вони ж у нього точно є. От і нехай годують сина. А ти ще потураєш їм. Дивись, щоб сам таким не став. Гаразд, давай щось замовляти, бо я вже зголодніла.
Звичайно, що такі слова дівчини мене здивували. Тим паче, що я хотів як краще. Зрештою, мені відомо, що таке справжні злидні і як це, коли немає грошей навіть на їжу.
Люся замовила кілька страв, а я взяв лише каву. Апетиту не було. Настрою теж.
Раптом до нас підходить офіціант:
– Бажаєте чогось іще?
– Та ні. Можна рахунок? – відказала Люся.
– Роздільний, – докинув я.
Люська не зрозуміла:
– Тобто? Хіба ти не повинен заплатити за мене?
– Ні. Це ти мене сюди запросила і ти сама нещодавно твердила, що кожен має платити сам за себе. Я краще віддам зайві гроші нужденним…
Після цього ми з Люсею більше не спілкувалися.
А які у вас думки з цього приводу?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
