Моя подруга наважилася на всиновлення. Коли усі документи були в порядку, я пішла разом з нею в дитячий будинок, щоб забрати дівчинку додому. Саме тоді я зустріла Колю. Самотній хлопчик сидів осторонь. Вихователі розповіли, що їм не вдалося знайти спільну мову з дитиною. Він ні з ким не спілкувався і міг сидіти голодним доти, док його не погодують.
Як тільки я почула життєву історію Колі, то одразу зрозуміла, що повинна його всиновити.
Матір хлопчика померла, а його батько страждає від алкогольної залежності. Саме сусіди забили на сполох і врятували дитину від голодної смерті. Спеціальні служби знайшли малого на грудях в матері, тіло якої розкладалося.
Коли ми з чоловіком заявили, що хочемо забрати Колю до себе, то директорка дитячого будинку неабияк здивувалася. Тим паче у нас вже було п’ятеро дітей. Однак жінка сказала, що ми зможемо отримати дозвіл, але спочатку потрібно встановити контакт. Ми забирали Колю на вихідних і разом проводили святкові дні. Спілкування з нами і нашими дітьми пішло йому на користь. Згодом хлопчик повернувся до нормального розвитку і навіть добре закінчив школу. У свої 22 роки він працює на заводі, де йому доручають різноманітні відповідальні операції.
А загалом у родині вісім рідних дітей і тринадцять всиновлених. У батьків є дванадцять онуків. А рішення про прийом нового члена сім’ї завжди обговорювалося в родинному колі на нараді.
Покликання
Після роботи в дитячому садочку я вирішила змінити рід діяльності. За підтримки чоловіка мені вдалося вступити в медичне училище. Проте згодом вакансія медсестри мене не задовільняла, тому я повернулася на колишнє місце праці. Проте здобуті знання все ж пригодилися.
Сім’я збільшується
Наступною після Колі ми всиновили Тоню. Дівчинку покинула рідна матір одразу після пологів, адже немовля було недоношеним. Я не думала про проблеми з її здоров’ям, адже від одного погляду на малечу, розуміла, що повинна її забрати до себе. Опіка та турбота дали свої результати і Тоня виросла міцною дівчинкою. Зараз вона у випускному класі, а її улюбленим заняттям є легка атлетика.
Згодом у нашій сім’ї сталося горе: загинула моя рідна сестра. У них з чоловіком було шестеро дітей, з яким він самостійно не міг впоратися. Тож двоє дівчаток разом зі своїм братиком переїхали до нас.
Ще двох доньок ми підібрали практично з вулиці, де їх покинула рідна матір. Дівчатка були кволими. Одній з них був рік, а інша була новонародженим немовлям. Нам довелося докласти багато зусиль, щоб вилікувати малечу від рахіту.
У старшої сестри Тетянки була ще одна проблема – глухота. Про це нам повідомив лікар на обстеженні. Щоб виправити дефект знадобилася коштовна операція.
Нам з чоловіком довелося продати будинок, щоб оплатити лікування. Та добро повертається. От і нам повернули всі витрачені гроші, дізнавшись про історію родини з репортажу на місцевому телебаченні.
Наш татко
Батько моїх дітей працює теслею. Сергій вправний майстер. Він власноруч побудував не один будинок з дерева, в тому числі і наш. Старші діти брали в цьому процесі активну участь і всіляко нам допомагали.
Ми тепло називаємо його “наш татко”, адже без нього сім’я була б неповноцінною.
Наше життя
У нашій родині всі один одного люблять і поважають Ми з чоловіком ніколи не ділили дітей на “наших” і “не наших”, на рідних і прийомних. Саме тому будь-який конфлікт чи непорозуміння знаходили свій розв’язок мирним шляхом. Я з Сергієм завжди старалися знайти індивідуальний підхід до кожного і привити людяність та доброту.
Дитяча мрія
У мене також був досвід життя в дитячому будинку. Я знаю, що таке самотність і приниження. Однак на випускному, коли всі по черзі розповідали про свої мрії, я заявила, що хочу мати велику сім’ю, де буде 20 щасливих дітей. Все так і сталося, хоча тоді мої слова викликали тільки сміх.
А що ви думаєте про велику сім’ю? Чи наважилися б ви всиновити дитину з дитячого будинку?
