Тамара давно мріяла про візит до батьків в село. Весною їй особливе задоволення приносила природа навколо. Жінці набридла задуха і вадке повітря міста. Проте чоловік повернув її до реальності, коли заявив, що нікуди не поїде.
– Іване, чому ти не хочеш їхати? У селі ж так чудово. Там багато місця і неймовірна природа. На тебе не почали тиснути стіни нашої квартири?
– Я не хочу їхати лише через твоїх родичів. Я знаю, як все буде відбуватися. Ми приїдемо з шашликом, закусками й іншими делікатесами. У перший день організуємо застілля, а потім кожного дня нас годуватимуть картоплею, макаронами, дешевими сосисками і яйцями.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– І що з того? Не бачу в цьому нічого поганого. Сам розумієш, що вони бідно живуть. Проте це не робить їхні продукти менш смачними. Мамині страви завжди апетитні. А ти чого хотів? Високу кухню? Вибачай, але вони з сестрою мешкають і малими внуками. Про розкоші можна забути.
– От тому я проти. Чому ми повинні везти для твоєї сестри дорогі гостинці? Гаразд про батьків подбати, але не про цілу родину. Мені це вже надоїло.
Дружина не розуміла, чому її чоловік так змінився. Раніше він не був таким жорстоким і категоричним. Прояв зневажливого ставлення до її сім’ї обурило й образило Тамару.
– Ти жартуєш чи що? Як це взагалі розуміти? Хіба моя мама колись приїжджала до нас з пустими руками? Вона навіть не відпускає нас без чогось смачненького додому і готова пожертвувати усі найкращим. А поки ми в них гостюємо, о за нами й дивляться, як за царями. Принесуть і подадуть все, що треба. І ніхто не змушує тебе виконувати якісь господарські роботи. А тобі навіть важко продукти купити! Тим паче з твоєю зарплатою – це дрібниці! Взагалі байдуже на ті гроші, адже ми маємо можливість віддихнути у колі рідних.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Моє рішення не обговорюється. Ми залишаємося вдома. Крапка.
– Роби як знаєш, а я з дітьми їду в село. Мені соромно за тебе і твою позицію.
Тамара дотрималася свого слова, як і її чоловік. Іван залишився вдома. Дружина не могла повірити, що якийсь шашлик і шматок риби могли змусити його так вчинити. Ніякі кошти не можуть зрівнятися з тими емоціями, які ми отримуємо від спілкування з рідними.
Батьки радісно зустріли свою доньку та онуків. Тато міцно обійняв Тамару і запитав, чому з ними немає Івана. Жінці було ніяково говорити правду, адже вона сама до кінця не розуміла, що діється з її чоловіком.
А на вашу думку, хто в цій ситуації має рацію?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
