Цей рік приніс мені багато радості й нещастя водночас. Мені стукнуло 32, і я починаю нове життя. Нехай і залишилась зовсім одна.
З Дімою ми познайомились на останньому курсі навчання. В обох це були перші стосунки. Ми сильно закохалися один в одного і я думала, що це на все життя. Через рік зустрічань ми одружились. Жили на квартирі, яку мені залишили батьки. Завжди були при грошах.
Він працював сантехніком, а я крім основної роботи любила вдома готувати торти на замовлення. Ми насолоджувались кожним днем. А коли настав час заводити дітей у нас почалися проблеми.
Ми думали, що потрібне лікування, обійшли найкращих лікарів. Зробили всі можливі аналізи й тести. Та ніяких вад не знайшли.
– У вас ще все буде! – заспокоювали нас лікарі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Навіть співробітниця мене підтримувала. Ми здружились з Анею майже одразу. Вона була доброю, усміхненою і завжди готова була допомогти. Лише особисті стосунки у неї ніяк не складались.
Наближався Новий рік. Ми з чоловіком думали святкувати його на дачі. він якось прийшов з роботи й сказав, що приїжджає його добрий і самотній друг і йому ніде святкувати.
– То давай я покличу Аню, може вони сподобаються один одному! – зраділа я за подругу і вже очікувала на той новорічний вечір.
Свято справді вдалося. А головне, що вони зацікавилися один одним. Та їхні стосунки тривали недовго.
– У нього нічого немає! Нащо мені такий? – заявила подруга.
Якось я не могла знайти свої сережки у яких святкувала Новий рік. Вже подумала. що загубила їх, а потім пригадала, що вони залишились на дачі. І вирішила поїхати туди перед роботою, це не так далеко.
На мій подив я побачила машину чоловіка біля воріт. Зайшла всередину й остовпіла. У моєму халаті стояла Аня, яка два дні тому взяла лікарняну відпустку.
– Ти що тут робиш? Переплутала лікарню з моєю дачею?
– Не кричи! Діму розбудиш! – посміхалась вона.
– А ти не смій мені вказувати, що я маю робити! Де він? – я тоді була настільки розгнівана, що готова була все перекинути у тому домі. – Забирайтеся геть з моєї дачі! Я подаю на розлучення!
– А що ти хотіла? Думаєш він би ціле життя жив з безплідною? Я скоро народжу йому дитину!
– У вас є 20 хвилин, інакше я викличу поліцію!
Тоді я не очікувала від себе такої поведінки. Напевно, мене ніхто такою не бачив. Так за один ранок я втратила подругу і чоловіка! Я почувалася геть пригніченою. Але на роботу все-таки пішла, інакше б точно з’їхала з глузду.
В обід мені різко стало погано. Почалась нудота, від кожного різкого запаху ставало тільки гірше.
– Ти не думала тест на вагітність купити? – спитала начальниця.
– Тест? Ні, а треба?
– Думаю так. Іди, ти сьогодні зовсім втомлена. Завтра попрацюєш.
Я віднеслася до її слів скептично, але після цього мене не покидали думки про вагітність. Я купила тест. Він показав дві смужки. Тоді я купила ще два і вони також були позитивні.
– Дитина? Невже я стану мамою – новина розчулила мене до глибини душі. – Треба розказати Дімі.
До мене не одразу дійшло, що зранку я застукала його з подругою. Знову засмутилася. плакала цілу ніч.
Їхні з Анею стосунки теж тривали недовго. Вона кинула його по тій самій причині, що і друга. А потім знайшла заможнішого чоловіка.
Коли Діма дізнався про мою вагітність, то намагався повернутись. Просив мало не на колінах, але я не змогла йому пробачити. Було надто пізно. Тим більше всі образи я відпустила, адже під час вагітності треба думати лише про хороше.
А рада, що той рік забрав невартих людей з мого життя і подарував найкраще жіноче щастя – дитину.
А ви б пробачили зраду?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
