Усе своє життя я щиро дивувався колегами і знайомим, які розповідали про те, як вони пильно стежать за своїми половинками, щоб ті їм раптом не зрадили. Я ніяк не міг збагнути, що означалося це їхнє “раптом”. Люди не зраджують одне одному просто так, бо їм цього так хочеться. Я гадав, що розпізнати те, що кохана до тебе охолола, дуже просто. Аж доки сам не напоровся на такі граблі. Досі не розумію, що мене змусило того дня повернутися додому раніше. Якби я затримався ще на годинку, то нічого цього не було б.
Пригадую, що тієї п’ятниці я відпросився додому швидше. Дорогою зайшов у квітковий магазин. Хотів потішити свою дружину букетиком.
Купив. Поспішаю додому.
Відчиняю двері власним ключем. Ще здивувався, що так тихо вийшло у квартиру зайти. Сюрприз вдасться. Моя дружина, напевне, у ванній якраз була. Це я так собі думав. Тому обережно почав роззуватися, як почув голос коханої.
– Едуард, ти вже поїв? Потрібно збиратися, скоро Віктор прийде, – пролунало з ванни.
Я завмер. Едуард? Я Віктор і це моє єдине ім’я. Який іще Едуард? Подумав, що вона помилилася. І хотів було відповісти щось, як мене знову перебила дружина.
– Зараз вийду і ще докину трохи. Не скучай там без мене!
Я аж закипав від люті. Як же хотілося, щоб все це мені тільки здалося. От цієї миті я й зрозумів, що зради очікувати не можна. Вона й справді підкрадається непомітно.
У голову почали лізти всілякі нехороші думки. Я кинув букет і кинувся на кухню. Але й спам’ятатися не встиг, як мені стало погано. Я впав додолу. Через нерви піднявся тиск. У мене з дитинства проблеми з ним.
– Вітя, ти що? – з ванни вистрибнула моя дружина. Вона дивилася на мене таким переляканим поглядом. Тут я й зрозумів, що вона мене зовсім не чекала. Як і я такого повороту подій.
– Чому? Чому ти так зі мною вчинила? Хіба я давав тобі замало любові та уваги? Для чого було таке робити? Могла б одразу сказати, що хочеш піти.
– Сам винен! Якби не прийшов з роботи раніше, то все було б гаразд. Ти ж сам двері зачепив, коли я виходила! Куди так поспішав? – дружина розплакалася.
– Хто так?! – запитав я, показуючи на кухню.
– Де? – здивувалася дружина.
– Де-де, на кухні?! – я спробував підвестися, але не зміг.
– Вітя, ти що? – перепитала у мене
– А Едуард хто?
– Едуард? Он він… – розгублено мовила жінка і показала на маленького сірого котика в кутку.
– Мені його Софія принесла. Я його погодувати хотіла, а потім тобі показати. Ми ж хотіли котика, забув чи що?
До мене тільки згодом дійшло, яких дурниць я міг наробити. Потім ми ще довго сміялися і я вибачався перед дружиною, що подумав про неї подібне. Але ріг у мене таки виріс. один, від удару дверима. Нічого, зате буде мені наука.
А про що подумали ви?
