Операції робили, возили по лікарнях, але нога зрослася неправильно, — залишилася дівчинка калікою. — Хто її тепер таку заміж візьме?

Федір зайшов в будинок, зняв кепку, не чекаючи запрошення підсунув стілець і сів, перекинувши ногу на ногу.

— Ну, так що, розписуємося? — запитав він, будучи впевненим у позитивній відповіді.

Люба прибрала з грубки чавунець, зняла з лави порожнє відро, а на те місце поставила інше, — з крижаною колодязною водичкою. За кілька хвилин вона згадала все своє життя і свою любов до Федора.

***

— Люба, гайда з нами, — кликали дітлахи п’ятнадцятирічну дівчину.

— Ні, у мене не вийде.

— Гайда, дивитися будеш, як граємо.

Люба біжить з дому, наздоганяючи сільську ватагу. Скільки разів мати говорила, щоб вона не бігала, а їй все одно хочеться бігти. Накульгуючи на праву ногу, вона так поспішає, що мимоволі допомагає руками: махає ними смішно. З боку схожа на пораненого птаха, який шкутильгає, намагаючись злетіти.

Народилася Люба абсолютно здоровою дитиною. Але в десятирічному віці втекла з усіма сільськими дітьми на околицю села грати біля річки. Бігали біля самого обриву, стався обвал, і Люба зачепилася рученятами за траву, так і сповзла, залишивши сліди своїх дитячих пальчиків, звалилася вниз, покалічивши ногу. Операції робили, возили по лікарнях, але нога зрослася неправильно, — залишилася дівчинка калікою. У школі дражнили кривоніжкою, сільські бабусі зітхали, дивлячись услід.

— Хто її тепер таку заміж візьме? Не бачити дівчині жіночого щастя.

Повертаючись якось зі школи, почула, що наздогнав її хтось на велосипеді. Це був Федір, однокласник.

— Сідай, кривоніжка, підвезу.

Підібрав він її тоді з жалю, а Люба всю дорогу слухала його дихання, боячись дихнути сама. Мало того, що покалічилася, так ще й красунею не назвеш. Широкі вилиці, немаленький ніс, рідке світле волосся, заплетене в косичку, і зростом майже всіх хлопців переплюнула.

Як підвіз її Федір, так вона і втратила спокій. Біля дзеркала крутиться, волосся то розпустить, то знову заплете, на уроках на Федьку поглядає. Але у Федора вже була кохана: Оленка з їхнього класу. Ця дівчинка аж надто мила і хороша, хто не подивиться, язиком цокають, — буде хлопцям голови кружляти.

Оленка Федора в армію проводила, але не дочекалася. Коли повернувся, то дівчисько його з молодим агроном закрутила, справа до весілля йде. Він на них вже рукою махнув, тут Люба до нього підійшла з розмовами. Бачить Федька, подорослішала Люба очей з нього не зводить. Подивився: змінилося дівчисько, фігура така гарна … Затиснув її біля хвіртки пізно ввечері, а вона і рада, адже з самої школи про нього думає. Федька до неї з горя, що Оленка не дочекалася, а вона по-справжньому серцем потягнулася.

Тільки дружити почали, відмінилося весілля у Оленки, поїхав агроном вчитися далі, наречену залишив. Олена відразу до Федька перекинулася, а той і радий, про Любу забув, як ніби й не було нічого.

Оленка покрутила з Федором, та заміж за нього погодилася вийти. Ще й весілля не призначили, як знову кинула Федьку, вирішила в місто податися. Федір у ворота їй стукав, кричав на всю вулицю. А потім запив з горя.

Може так би і пив, але Люба зустріла його і давай в любові зізнаватися:

— Не можу без тебе. — Федько розтанув і самолюбство своє потішив: одна поїхала, інша любить його. Ночами до Люби на сінник ходив: вночі не видно, яка там у неї нога, та й з лиця воду не пити.

— Вагітна я, Федя, — повідомила по осені Люба.

— І що, я через живіт твій одружитися з тобою повинен? Ми так не домовлялися, не треба мені таке щастя, собі залиш. Мені ось Оленка лист надіслала, поїду до неї, раз кличе, значить любить мене. — сказав їй, а сам чекає, що Люба плакати буде, волосся на собі рвати. А вона пішла потихеньку додому, накульгуючи.

Поїхав Федька і забув про Любу. Повернувся через пів року. Один повернувся. Нічого у нього з красунею Оленою не вийшло.

Люба якраз народила дочку, з пологового будинку брат з матір’ю привезли її. Возиться вона в своїй кімнатці з дитям, щебече як пташка, схилившись над колискою. І подивишся з боку: з чого взяли, що негарна, он як посміхається, очі світяться, — справжня красуня.

***

Ось в цей момент і прийшов Федір, присівши не питаючи на стілець. Вийшла Люба, а він сидить з гордим виглядом — кум королю — ногою погойдує.

— Чого мовчиш, — знову запитав він, — коли розписуємося? Дитина народилася, чого вже тепер, давай одружуватися.

— А Олена як же? — Люба подивилася Федору в очі.

— Так що Олена? У неї своє життя, у мене своє. Ну, так коли розписуємося? Погоджуйся, поки я згоден. А то залишишся матір’ю-одиначкою, та ще кульгаючи. Що за життя буде у тебе.

— Федь, підемо, — покликала вона гостя, показавши на двері, підемо, скажу чого.

Вийшли з дому, йдуть до огорожі, дійшли до хвіртки. — Ти, Федя йди собі, йди з Богом, і дорогу сюди забудь.

— Ти чого це? У тебе тільки нога кульгала, а зараз, дивлюся і розумом рушила. Я тебе заміж кличу, а ти мене виганяєш.

У цей час почувся дитячий плач. — Іди, Федя, ти може ще одну Оленку зустрінеш, а мені до доньки треба бігти. — і вона пішла швидким кроком, майже побігла незграбно спочатку, допомагаючи руками рухатися якомога швидше. І була схожа вона на птицю, яка ось-ось злетить над землею від щастя і радості.

— Зараз, моя зірочка, моя кровиночка, вже біжу, щастя ти моє, донечко моя люба.

Ви б прийняли пропозицію Федора вийти заміж на місці Люби?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: