Після розлучення з чоловіком Наталя вирішила всиновити дитину. Їй більше не хотілося жодних стосунків, але душевного тепла в житті не вистачало. Це й наштовхнуло її на відважний крок.
Жінка підготувала необхідні документи і вирушила на пошуки карапуза, якому було б від трьох до п’яти років. До немовляти вона не була готова.
Через клопоти й хвилювання Наталя навіть не помітила, що надворі прийшла весна і все навкруги цвіло і пахло. Вона сиділа в трамваї й думала про своє майбутнє щастя. Про омріяного сина, якому подарує усю свою любов і турботу. І ось потрібна зупинка, яка так і називається “Дитбудинок”.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Жінка вийшла з громадського транспорту і побачила перед собою обшарпаний будинок з обдертою штукатуркою. Вона зайшла всередину, а ввічливий охоронець провів її в кабінет директриси.
За старим столом сиділа зріла неохайна жінка. На ній був вичовганий светр, який зовсім не пасував до її втомлених очей. Можна було одразу розуміти, що вона не отримує задоволення від своєї роботі і, мабуть, від життя загалом. Розмова у них була короткою, адже всі деталі вже обговорили під час телефонної розмови.
– То йдемо вибирати? – запитала директриса і підвелася зі свого місця.
Наталка покірно пішла за нею. Поки вони прямували темним коридором жінка промовила через плече:
– Нам потрібно в ігрову кімнату, бо саме там зараз заняття у молодшої групи.
Вони підійшли до дверей. Директриса відчинила їх і жінки зайшли всередину.
На підлозі гралося з п’ятнадцять дітлахів. За столом сиділа вихователька, яка встигала щось писати і слідкувати за порядком.
Малеча одразу кинулася до гостей, які зайшли. Вони обнімали директрису та Наталку, викрикуючи:
– Це моя мама!
– Ні, моя!
– Та це точно по мене прийшли!
– Мене, мене заберіть!
Тим часом директриса почала тихо розповідати про кожну дитину. Наталю слухала і розгублено кліпала очима. Вона розуміла, що брати потрібно…всіх.
Раптом вона побачила, що біля вікна сидів самотній хлопчик. Жінка підійшла до нього і погладила його по голові. Він обернувся і Наталя поглянула на його косі очі незрозумілого забарвлення, широкий ніс і гострі вилиці. Зовсім не так вона уявляла свого сина, а хлопець, щоб підтвердити цю думку, сказав:
– Ви ж мене і так не візьмете.
Хоча в його погляді читалося протилежне.
– Чому ти так думаєш? – поцікавилася Наталя.
– Бо я бешкетник і часто хворію. А ще в мене є маленька сестра Неля. Я до неї навідуюся кожного дня, щоб не забула свого брата Вітьку. І без неї я нікуди не піду.
Раптом у хлопця з носа полилися соплі, які він одразу витер рукавом.
Наталя зрозуміла, що саме цих двох їй не вистачало для щастя…
А ви б наважилися взяти дитину з дитячого будинку?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
Про кожного знака Зодіаку одним словом
