Їхала кілька днів тому в потягу і побачила картину, яка розчулила мене до глибини душі.
На верхній полиці звичайного плацкартного вагона лежав боєць ЗСУ. Сон його був неспокійний, але воно й не дивно. Він же спав, прихиливши голову на свого рюкзака, на ногах берці, а обличчя прикрите кашкетом.
У нього 3 години на сон, на безтурботні кольорові сновидіння. А далі?
Далі на нього чекає військова частина, підготовка і довга дорога на передову. Я замислилася, звідки ж у цього хлопчини стільки мужності, мотивації, бажання стати на захист рідної землі?! Він же іще такий юний!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тоді я перевела погляд на нижню полицю і побачила малюка, який солодко спав, притулившись щічкою до білої і м’якої подушки.
Тоді я збагнула, для чого і для кого наші хлопці воюють, за що готові заплатити власним життям… За майбутнє вірних дітей українського народу, за їхню свободу і безтурботне дитинство, яке окупанти намагаються у них вкрасти.
Та нічого у них не вийде, бо за 3 години цей мужній воїн прокинеться, вийде з потяга, візьме зброю до рук і буде захищати нас доти, доки не звільнить нашу святу землю від нечисті.
Дякуємо вам, хлопці. Пишаємося вами. Нехай наші молитви зігрівають ваші серця і душі. Слава Україні! Героям слава!
Якими словами Ви би висловили свою вдячність ЗСУ?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
Це не справжня любов, якщо це не важко
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
