Команда “Цікаво про” не може залишатися байдужою до щемливих історій, написаних самою війною… В них не тільки багато болю, але й багато надії на те, що всі наші жертви. всі страждання ніколи не будуть даремними, бо попереду на нас чекає перемога!
Той день не забуду ніколи. Ранкове сонце швидко сховалося за чорні хмари, з яких хлинув дощ, мов з відра.
То небо плакало за моїм Дмитром. Клята війна забрала його в мене…
Коли він сказав мені, що хоче йти на фронт добровольцем, я вже знала — треба чекати біди. От вона й прийшла в наш дім…
Ще в четвер чоловік мені телефонував, але розмова видалася дивною і якоюсь тривожною. Мені здалося, що Дмитрусь зі мною прощається: “Ти пробач мені, коли було що не так. Я тебе кохаю — ти ж знаєш!”
Відчував, мабуть, що те “кохаю” буде останнім…
Наступного ранку зателефонували з частини…
– Нам дуже шкода… Був сильний артобстріл. Шансів мало. Моліться.
Не змогла я випросити в Бога свого коханого чоловіка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Його більше немає. Нам дуже шкода.
Наступні кілька днів не можу пригадати зовсім. Все було, наче в тумані… На похороні ніяк не могла його відпустити. Тримала за руку, дивилася на обличчя і пригадувала собі, як він обіцяв, що після перемоги ми народимо синочка, бо лапочка-дочка у нас вже є…
Як тепер взагалі пояснювати 7-річній дівчинці, що її ніжного і турботливого батька більше немає?!
Я плакала постійно, а разом зі мною не могло стримати сліз і небо. В якийсь момент мені на телефон прийшло повідомлення. На автоматі відкриваю його і бачу текст:
“Ви мене не знаєте, та й чоловік ваш добре знайомий зі мною не був. Та це його аж ніяк не зупинило. Мене поранило, я лежав на полі бою під кулями, які безупинно свистіли над головою. Думав, що там і помру від крововтрати. А потім дивлюся — наді мною стоїть Янгол… Ним був Ваш чоловік. Дмитро повернувся по мене. От тільки я вижив, а він ні. Пробачте мені, якщо зможете колись”.
Я поглянула на невеликий промінчик сонця, який пробився крізь хмари… Аж раптом на небі з’явилася веселка. То знак від мого Янгола. Дмитро вже вдома — в обіймах Господа. Це я точно знаю…
Чи розчулила Вас ця історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
