Коли 24 лютого стало відомо, що росія розпочала повномасштабну війну проти України, навіть подумати не могла, що окупанти візьмуться за Харків.
З маленькою дитиною перебувати на території, де відбуваються постійні бойові дії, було просто нереально страшно, тому ми з чоловіком зібрали усе необхідне і вирішили пожити трохи в його родичів в Ужгороді.
Ті нас радісно зустріли, виділили нам у своєму будиночку аж 2 кімнати, тому ми були дуже задоволені. Хто ж знав, що за тиждень наше життя перетвориться на справжнісінький фільм жахів?
Почалося все з того, що бабуся Олега запропонувала нам кави. Варто було мені лише поглянути на ті помиї — як вже нудота до горла підступала.
Перший раз випила через силу — не хотіла ображати Валентину Степанівну, але коли переді мною наступного ранку поставили точно такий же напій — не могла себе пересилити.
Чоловік вирішив підглянути, як його бабуся готує каву — раптом то ми просто такі балувані.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Заходить до кухні, а жінка зливає усі недопитки з чашок в одну велику миску, ставить її на плиту і ще раз розігріває…
Та то було ще пів біди! Одного разу я стала свідком такого дійства, про яке мені хочеться забути, як про страшний сон.
Тітка Дмитра варила пельмені для всієї родини. Я хотіла їй допомогти, але вона сказала мені ні про що не турбуватися — вона все зробить сама.
І зробила! В брудну раковину висипала усю їжу, а потім по одній пельмешці виловлювала і клала в тарілку.
Після того ми з чоловіком вирішили, що будемо харчуватися окремо, хоч його рідні це було зовсім незрозуміло.
Дядько Петро теж відзначився. В його кімнаті знаходилася цілісінька радіостанція — десятки приймачів, які він міг вмикати одночасно… Працювали вони 24 години на добу без вихідних. Ні поспати, ні посидіти в тиші було неможливо. А як в такому шумі вкладати дитину?
Їхній молодший син — той взагалі дивак-диваком. Їсть лише сире м’ясо та овочі. В секті якійсь, чи що… Так і не зрозуміла.
Треба було бачити, як він уплітає за обидві щоки щойно куплений фарш — таке видовище не для людей зі слабкими нервами.
Ми більше не могли там залишатися — винайняли квартиру і переїхали.
Я, звісно, дуже вдячна родичам за їхню гостинність і милосердя, але їхній спосіб життя ніяк не вписується в мою картину світу.
Редакція “Цікаво про” підтримує молодих людей у їхньому рішенні. Краще переїхати на орендоване житло. Так, вони втратять гроші, але краще пожертвувати матеріальним, ніж хорошими стосунками з дивакуватими родичами, які просто звикли жити по-своєму. Не дарма кажуть, що улюблена родина та, яка далеко від тебе живе…
Що з цього приводу думаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
