Приблизно 5 років тому ми з чоловіком купили невелику ділянку для дачі. Я завжди мріяла про будиночок біля лісу, і щоб там було багато місця для саду. Правда, колишні господарі взагалі не дбали про хату – дах протікав, паркан покосився, подвір’я заросло високою травою. Але тоді його продавали за смішні гроші. Подумали, що це чудовий шанс, і вже за декілька днів ми підписали всі необхідні папери. Ще й з ремонтом швидко впоралися, до літа встигли. Правда, щоразу знаходили багато сміття на ділянці – пляшки, пакети, обгортки.
Мені весь час здавалося, що по ділянці хтось сновигає: пересувалися самі собою речі, зникали всякі дрібниці, відразу пропала вся малина, знову з’явилося сміття. Ми встаємо пізно, та й спимо міцно, замість паркану навколо ділянки його жалюгідна імітація, тому припустили, що непрохані гості приходять до нас рано вранці. Довелося ставити будильник, щоб зловити того, хто почав бродити по ділянці.
На наступний же день застали групу бабусь: вони по-хазяйськи пройшли через ділянку в ліс, повернулися назад з пляшками води з джерела і так само через нашу ділянку пішли геть. Звичайно, ми вийшли, зробили ввічливе зауваження, на що були послані під три чорти, адже через ліс обходити довго, там кліщі, бабки тут все життя на джерело ходили, і будуть ходити, і взагалі «дід Степан нам дозволив, так що і ви тут нічого нам не забороните». Намагалися ввічливо пояснити, що дід Степан помер 10 років тому, ми нові господарі, і ми проти. Але все було марно.
Чутка про те, що нові сусіди гнилі люди, розійшлася дуже швидко. Навідуватися до нас почали частіше, приходили в будь-який час, влаштовували мерзенний скандал, коли я їх виганяла. Ми намагалися домовитися, тому що звикли таким чином вирішувати конфлікти. Виявилося, що на нашій ділянці найсмачніші ягоди і яблука, краще росте зелень, а вже яка обліпиха!
Ми дозволили збирати урожай, тому що він був нам не потрібен, але з єдиною умовою – робити це з нашого дозволу і в нашій присутності. Коли чоловік був удома, вони поводилися пристойніше, але варто було йому виїхати на роботу, починався цирк з кіньми. Прямо при мені викидали сміття на ділянку, обзивалися, продовжували красти. Тому ми влізли в борги і поставили хорошу огорожу.
Від огорожі бабки просто оскаженіли. Крім сміття нам почали підкидати бите скло, через огорожу кожен божий день хтось кричав і проклинав мене, вимагали відкрити ворота і пропустити їх на джерело, різним мазали хвіртку. Я з ними перестала спілкуватися зовсім, чоловік ще намагався щось зробити, ходив з дільничним по домівках, але це не допомогло, зрозуміло. У відповідь мерзенних заходів не вживали, по-перше, не давало можливості виховання, по-друге, бабок було занадто багато.
Ми якось поїхали на день в місто за покупками, а як повернулися, просто отетеріли: огорожа була розкрита чимось на зразок консервного ножа, ділянка в багатьох місцях була засипана сіллю, висаджений квітник весь вирвали, розбили вікно в будинку. Дільничний розвів руками – ніхто нічого не бачив, не чув, зробити нічого не можна.
Руки опускалися, нас явно намагалися витіснити з ділянки. Ми не здалися, відновили огорожу, зняли верхній шар ґрунту, завезли нової землі, посіяли газон під зиму. під час роботи час летів непомітно, на наїзди ми перестали звертати увагу. Застрахували майно. Ділянку не залишали без нагляду до грудня, новий рік зустріли в галасливій компанії там же. Були надії, що бабки охолонуть за зиму, і навесні знизять натиск. Як ви розумієте, цього не сталося.
Тут варто зробити відступ. Я вже багато років великий шанувальник серіалу Надприродне. І ось колись давно мені закортіло вивчити ритуал вигнання демона. Пам’ять у мене завжди була хороша, вивчила без проблем. З друзями посміялися над моєю примхою, та й забула про це на час.
По весні на дачі почалися нові бої. Збори закінчувалися скандалом, нам почали підкидати мертвих тварин. Ми вирішили поставити камери на ділянці (будинок оснастили як тільки приїхали), так як під огорожею почали щодня збиратися бабки і обговорювати свої плани наступу на нас. І ось черговий ранок, черговий мертвий кіт біля хвіртки, чергові збори бабульок. Я просто киплю від злості.
Пам’ятаєте гру “Як дістати сусіда”? Ось я була схожа на цього старого затюканого вояку. Одягаю рукавички, беру покійного кота і йду до зібрання з наміром відшмагати там всіх цих трупом. Збори затихають, побачивши мене, слова метушаться в голові і від сказу не можу вирішити, як образливо на них накричати, і раптом, несподівано для себе починаю читати ритуал.
Спочатку тихо, потім все голосніше і голосніше, піднімаю кота перед собою двома руками, як Сімбу, окреслюю ним хрест, натурально кричу останні слова audi nos (прям як в серіалі в найбільш напружений момент!). Бабки стоять, відкривши роти від шоку. Не знижуючи голосу, трохи опускаю кота, щоб було видно моє обличчя: «Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа проклинаю вас, тварини безбожні! Вийди!» – і наступаю на них, потрясаючи котом. Як вони бігли! Як кричали! Просто музика для моїх вух!
Настала довгоочікувана тиша і спокій. Ніхто не приходив до нас, нічого не підкидали. Ми побоювалися, що будуть серйозні наслідки у вигляді підпалу будинку, але бабки, побачивши мене, хрестилися і поспішно йшли. Я вирішила закріпити успіх, і написала крейдою у себе на воротах захисні символи, на хвіртках найбільш скажених бабок – окремі руни, встромила голки в косяк, розсипала сіль перед порогом. При зустрічі дивилася прямо в очі і шепотіла-бурмотіла.
Відтоді сусіди оминали нашу хату десятою дорогою. Боялися навіть глянути на подвір’я. Тільки швидко хрестилися, коли бачили мене або ж чоловіка біля воріт. Друзі аж до сліз сміялися, коли дізналися про наш план помсти.
Дівчина вчинила правильно? А у вас траплялися схожі випадки?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
