– Скажи їй, що тобі урізали зарплату, – різко сказала Тамара Олександрівна на балконі. – І забери їх від мене. Обох. Галина завмерла біля кухонного вікна. – Мамо, тихіше.

– Скажи їй, що тобі урізали зарплату, – різко сказала Тамара Олександрівна на балконі. – І забери їх від мене. Обох.

Галина завмерла біля кухонного вікна.

– Мамо, тихіше…

– А чого тихіше? Я в своєму домі ховаю твою коханку з дитиною, поки твоя дружина накриває нам на стіл. Це нормально?

У Галини з рук вислизнула виделка.

– Я ж сказав, ще трохи, – Андрій говорив швидко, задихано. – Депозит закінчиться, я зніму гроші, куплю їм кімнату.

– "Їм"? – свекруха гірко всміхнулась. – Гарно влаштувався. Дружина збирає на квартиру, а ти з її грошей хочеш відкупитися від власної дитини.

Тиша вдарила гучніше за крик.

– Мамо, не починай.

– Не починай? Це ти почав. Ти. Не я. Не Галя. Ти заліз у ліжко до однієї, живеш за рахунок іншої, а тепер ще й хочеш, щоб я на старості років слухала цей плач.

Галина штовхнула балконні двері.

– Продовжуйте. Я вже тут.

Андрій зблід.

– Галю…

– Ні. От зараз – без "Галю". Хто така Віра, я вже зрозуміла. Тепер хочу почути, як ти назвеш дитину.

Він ковтнув.

– Це була помилка.

– Дитина чи зрада? – спокійно спитала вона.

– Все разом!

Тамара Олександрівна пирхнула.

– Нарешті чесно.

– Ти теж мовчи, – різко кинув Андрій матері. – Ти ж сама сказала тоді: "Не лізь до Галини, не руйнуй шлюб, спершу виріши тихо".

Галина повільно перевела погляд на свекруху.

– То ви знали?

– Я намагалася врятувати сім'ю, – відрізала та. – На відміну від декого.

– Сім'ю? – Галя всміхнулась. – Чию саме? Мою чи ту, що ви сховали у себе в другій кімнаті?

– Не зривайся на мені, – свекруха підняла підборіддя. – Я не спала з Вірою.

– Але прикривали.

– А ти б що зробила на моєму місці? Викинула немовля на вулицю?

Галина повернулась до чоловіка.

– Збирай речі.

– Отак просто? – в ньому раптом щось клацнуло. – Тобто все, що між нами було, ти викидаєш через один зрив?

– Через одну дитину. Не применшуй.

– Ти зараз говориш так, бо тобі боляче, – він зробив крок ближче. – Я люблю тебе.

– А її?

– Її – ні.

– А дитину?

Він мовчав секунду довше, ніж можна було.

– Я її не просив.

Тамара Олександрівна заплющила очі.

Галина кивнула.

– Оце й було потрібно почути. Вийди.

– Ти мене виганяєш із дому, на який ми разом складали?

– "Разом"? – тихо перепитала Галя. – Ти серйозно зараз хочеш ділити "разом", коли жив подвійним життям?

– А ти хочеш вдавати святу? – огризнувся він. – Усі гроші – під контроль. Усе – "на квартиру", "на майбутнє", "зараз не час", "дитина потім". З тобою все було по графіку. Навіть любов.

– Бідолашний, – Галя кивнула. – Тому ти знайшов собі жінку без графіка?

– Я знайшов людину, яка не дивилась на мене як на банкомат для мрії.

Тамара Олександрівна різко втрутилась:

– Не смій. Не смій це на неї вішати. Галя працювала, тягнула дім і тебе. А ти бігав до вагітної дівчинки, бо там тебе жаліли.

– Віра не дівчинка, – кинув Андрій. – І хоч вона не пиляла мене за кожну копійку.

Галина засміялась – коротко, сухо.

– Чудово. То йди туди, де тебе не пиляють.

Він ступив ще ближче.

– Я нікуди не піду, поки ми не поговоримо нормально.

– Нормально було до того, як ти зробив дитину на стороні.

– Не смій так говорити, – раптом жорстко сказала свекруха. – Дитина не "на стороні". Вона вже є.

– А де ви були з цією мораллю, коли брехали мені в очі? – різко обернулась Галя.

Свекруха стиснула губи.

– Я думала, якщо Віра народить, ми якось усе владнаємо.

– "Ми"? – Галя підняла брови. – Ви навіть тут уже розподілили ролі?

– Я мати, – відрубала Тамара Олександрівна. – Я витягую сина з бруду, в який він сам заліз.

– Ні, – тихо сказала Галя. – Ви просто звикли, що за вашого сина прибирають жінки. Спочатку ви. Потім я. Тепер ще й Віра.

Андрій схопив сумку з вішалки і жбурнув на підлогу.

– Та годі з тебе мученицю робити! Думаєш, мені легко? Я між двома жінками, одна з дитиною, друга з образою…

– З образою? – перепитала Галя. – Я зраджена дружина.

– А вона покинута мати! – гаркнув він. – І так, це звучить жахливо, але факт такий: тебе хоча б не залишили з дитиною на руках.

Усі троє замовкли.

Фраза зависла в повітрі, брудна і майже правдива.

Галина зблідла.

– Тобто мені ще й дякувати?

– Я не це сказав.

– Саме це.

Вона відчинила двері.

– Геть.

– Я маю право…

– Права? – перебила вона. – Ти згадав про права після того, як витратив наше майбутнє на своє "все складно"?

Він не рушив.

– Якщо я піду, завтра подаси на розлучення?

– Завтра? Сьогодні.

– Тоді майно ділимо через суд, – холодно сказав Андрій. – До останньої ложки.

Свекруха різко повернулась до нього.

– Ти зовсім здурів?

– А що? – він розвів руками. – Коли я помилився, мене викидають. Коли я хочу своє – я мерзотник. Зручно.

– "Своє"? – Галя дивилась на нього не кліпаючи. – Депозит, на який ти хочеш посадити Віру з дитиною, – там моїх грошей більше.

– Але ми сім'я.

– Були.

Він вийшов, грюкнувши дверима так, що здригнулись склянки.

Свекруха лишилась стояти посеред кухні.

– Галю… я знаю, що він винен. Але дитина ж ні.

– І?

– Не дай їй вирости в тому бардаку. Віра добра, але слабка. А слабких життя їсть живцем.

– Тому ви хочете забрати в неї дитину? Бо вона слабка?

– Тому що вона не витягне, – відрізала Тамара Олександрівна. – Правда в тому, що любити дитину мало. Треба ще мати чим її годувати.

Галина довго дивилась на неї.

– Це ви зараз серйозно?

– Абсолютно. Ти б виховала краще.

– Після того, як ваш син зрадив мене?

– А що, через нього тепер дитині пропадати?

Галина мовчки підійшла до столу, взяла телефон і набрала номер.

– Кому ти дзвониш? – насторожилась свекруха.

– Вірі.

– Ти не маєш…

– Зараз побачимо.

Тамара Олександрівна різко сіпнулась вперед.

– Не смій ламати все остаточно.

Галина приклала телефон до вуха.

– Алло, Віро? Це Галина. Дружина Андрія. Приїжджайте завтра в суд. І дитину теж беріть. Він щойно сказав, що ділитиме зі мною все. От нехай при всіх скаже, що саме вважає "своїм".

Valera

Популярне