– Я більше не збираюся бути для всіх доброю! Що мій син собі дозволяє? Гроші йому, квартиру йому, а мене за клоуна мати? Ні! Досить з мене подарунків на весілля. Вже дорослі, хай самі собі раду дають. – Скаржилась подрузі Оля Петрівна.
– Ти так не злися на нього, він же таким ніколи не був, то напевно теща олії в вогонь підлила. Сама подумай, залишишся на старості років сама, я б не поспішала з рішеннями на твоєму місці. Це ж дитина твоя. Добре подумай як далі буде. – Заспокоювала її Лариса.
– То вже ніякого життя в них не буде, якщо вони так зараз поводять себе. Колись так не було, я не знаю, що та молодь собі думає.
У свої п’ятдесят два роки Оля Петрівна була двічі заміжня і мала двох дітей. Перший чоловік покинув її та сина. Роки йшли й він більше ніколи не з’являвся в їхньому житті. З часом Оля зустріла другого чоловіка і народила йому сина. Вони жили в любові й злагоді, але нещодавно коханого не стало.
Де будуть жити сини питань не виникало. Для молодшого у спадок залишилась квартира його батька. А для старшого – квартира Оліних батьків, яку вона ще не встигла переоформити. Коли жінка почула, що син хоче одружитися, то пообіцяла скоро оформити житло на нього. Але знайомство зі сватами внесло свої корективи.
– Я подумала, що краще подарувати квартиру вам обом. Але нащо вам робити велике весілля, краще витратьте гроші на себе, на якусь подорож. – Говорила до старшого сина Оля Петрівна.
– Та. мам, але Віка мріє про білу пишну сукню і церемонію вінчання. Я б теж того хотів, як у всіх. Відсвяткувати в ресторані, з родиною друзями. – Відповів Ігор. – Щоб мати потім, що згадати.
– Ну добре, може ти й правий, але зараз у мене не багато заощаджень. Може спокійно розписатись й посидіти з батьками в ресторані, а велике свято зробити пізніше? Краще поїхати кудись, світ інший побачити. Ну, думай, син.
Вже за два тижні Ігор збирав свої речі, щоб переїжджати на квартиру.
– Мам, буде майже так, як ти радила. Ми розпишемось, але будемо лише одні. Потім поїдемо в ресторан з валізами й ввечері сядемо на літак до Греції. Як тобі?
Оля Петрівна зраділа новині, і була переконана, що батьки нареченої теж погодили вибір молодят.
Але потім виявилось протилежне. За день до розписки було гучне весілля з тамадою, музикантами й майже 60 гостей. Тільки серед запрошених не було мами з братом Ігоря, навіть якісь сусіди, але не найрідніші люди.
Оля Петрівна не могла зрозуміти чому син так вчини й хотіла дізнатись причину:
– Ти поясниш нам, хто так взагалі робить? Чим ти думав? – Засмучено говорила мати.
– Я нічого не вирішував. Ви казали. що не любите святкування і мене переконували не робити весілля. Але за все платили батьки Люди, я не міг щось перечити.
– Не хотів перечити, що правильно повідомити своїх маму і брата про весілля? Я ж давала тобі гроші!
– Ви давали на поїздку і наголошували на цьому.
– То міг би доплатити, щоб бачити нас на весіллі. Тобі море важливіше за матір?
Того вечора Олена Петрівна пролила багато сліз. Її нерви здавали ще кілька днів. Не могла вона пробачити сину за такий вчинок. В голові не вкладалося, чому він так вчинив.
Жінка вирішила, що син не заслуговує на квартиру. Оскільки він тепер жив у сватів. І поставила йому умову, щоб повернув подаровані гроші на поїздку.
– Раз ти вибрав чужу сім’ю, значить ми з братом тобі більше не потрібні. Навіть не проси допомоги. Ти мав шанс все виправити, але не захотів. Так боляче не робить людина, яка цінує своїх рідних. Квартиру я буду здавати в оренду, а ти собі живи як хочеш.
Молодята були студентами, і тепер їм потрібно шукати нове житло. І підробіток, щоб давати собі раду. З братом Ігор не спілкується. А мати все ще не пробачила сину. Їй не потрібна та квартира, просто жінка не знаходить пояснення вчинку Ігоря.
Чи помириться син з матір’ю і братом?
