Моя приятелька вийшла недавно заміж. Вона свого чоловіка знала ще зі шкільних часів, а ось маму до заміжжя і не бачила.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вона жила окремо від сина, в іншому місті і дуже рідко приїжджала, відвідати бабусю і сина. Кожен її приїзд був скоріше для галочки. Ніяких подарунків вона не привозила, приїде, погостює день-другий і їде. У неї там особисте життя.
Син ріс-ріс і виріс, ось одружився з Маринкою. Марина з чоловіком пів року жили, душа в душу, поки свекруха не заявилася на порозі квартири Марини.
– Так, дорогі мої, я поживу поки у вас, не переживайте, ви мені не заважаєте.
Марина подивилася на чоловіка, а той лише знизав плечима.
– І як довго ти зібралася з нами жити, мама? – запитав син.
– Так зараз роботу знайду і з’їду … Ну або мужика – розсміялася свекруха.
Виділили мамі дитячу кімнату. Планували дитину, але поки завагітніти не виходило, нехай поживе.
Пройшов тиждень. Потім другий. Свекруха цілими днями лежала в кімнаті, і не особливо шукала роботу. Марину вже почало це дратувати, і вона дочекалася моменту, поки вони залишаться вдвох, і запитала свекруху:
– Ви собі роботу шукати збираєтеся?
– А що таке, люба? Хіба я тобі заважаю? Живу тихенько, в своїй кімнаті.
– Це не ваша кімната. Це кімната для нашої майбутньої дитини. І ми не планували, що там буде жити хтось ще.
– Марина, мила моя, ти повинна бути мені вдячна, що я тобі такого чоловіка виховала. Дитинку народите, вона все одно одна не зможе спати, поставите ліжечко до себе.
Тут Марина вже втратила контроль над собою. Якщо у неї такі плани, то значить і звалювати вона не збирається.
– Значить так. Чоловіка мого виховала бабуся, я знаю його зі школи і вас я ніколи не бачила. Наскільки мені відомо, грошима ви теж не забезпечували ні чоловіка, ні бабусю. Так що вдячна я тільки бабусі і допомагаємо їй, чим можемо.
Квартира це моя. Мені її батьки купили і жити я тут планую тільки з чоловіком, так що, дорога моя свекруха, двері там!
Свекруха ще довго лаялася, мовляв, вона цього так не залишить, але через пару годин вона пішла. А ще через пару годин прийшла бабуся. Марина налила їй чаю, і вони говорили.
Виявилося, що свекруха вже поїхала назад, але при цьому вона сказала бабусі, що все одно доб’ється, щоб їй виділили половину від квартири. Марина так і не зрозуміла, з якого дива.
Коли чоловік прийшов з роботи додому, Марина розповіла все, як воно було. Чоловік лише знизав плечима:
– Напевно, правильно.
А ви як вважаєте?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
