– Тобі ключі віддати чи одразу совість? – Галя поклала сумку на стілець і не сіла. У хаті пахло ліками, валідолом і чужим чаєм. За столом сиділи тітка Ліза, її новий чоловік Сергій, і незнайомий чоловік років тридцяти п’яти – в дорогому пальті, з обличчям, ніби його сюди силоміць привезли.

– Тобі ключі віддати чи одразу совість? – Галя поклала сумку на стілець і не сіла.

У хаті пахло ліками, валідолом і чужим чаєм. За столом сиділи тітка Ліза, її новий чоловік Сергій, і незнайомий чоловік років тридцяти п'яти – в дорогому пальті, з обличчям, ніби його сюди силоміць привезли.

– Познайомся, – сказала тітка. – Це Андрій. Син Сергія.

– Я вже зрозуміла, – сухо відповіла Галя. – Той самий син, якому цей будинок раптом знадобився.

Андрій всміхнувся без тепла.

– Не "раптом". Це дім мого батька.

– Ні. Це дім тітки Лізи. Вона його мені подарувала.

Сергій потер лоба.

– Галю, не починай.

– Я? – вона коротко засміялася. – Це ж не я приїхала з адвокатом відбирати чужий дім.

– Я без адвоката, – сказав Андрій. – Поки що.

Тітка Ліза шарпнула чашку до себе.

– Ніхто нічого не відбирає. Просто ситуація змінилась.

– У кого? – Галя глянула на неї. – У мене чи у вас?

Мовчання вдарило сильніше за крик.

– У Сергія проблеми з серцем, – нарешті сказала тітка. – Потрібні гроші.

– І?

– І Андрій хоче перевезти нас ближче до міста.

– Хоче? – Галя перевела погляд на нього. – Як зручно. Коли батько був сам – ви жили своїм життям. А як з'явився будинок – одразу "нас".

– Я не зобов'язаний був жити з батьком, – різко кинув Андрій. – У мене своя сім'я.

– А я була зобов'язана? Я йому хто?

– От саме. Ніхто. Але будинок чомусь у тебе.

Тітка Ліза підняла очі.

– Я віддала його тобі, бо тоді так хотіла.

– Тоді? – Галя повільно повторила. – Тобто тепер уже не хочете?

Сергій підвівся.

– Не перекручуй. Ми просимо допомогти.

– Просите? – Галя нахилилась до стола. – Давайте чесно. Ви хочете, щоб я продала будинок, віддала вам гроші, а сама пішла куди? На орендовану квартиру з зарплатою в клініці?

– Ти молода, – зітхнула тітка Ліза. – Заробиш ще.

– А ви дорослі. Теж могли думати раніше.

Андрій відкинувся на спинку стільця.

– Оце і є ваша "подяка", так? Людина дала тобі дах над головою, а коли їй самій потрібна допомога, ти вчепилась у стіни зубами.

Галя подивилась на нього так, ніби довго чекала саме цієї фрази.

– Ні. Це ваша "сімейність". Поки батько дає – він рідний. Поки треба доглядати – у вас "своє життя".

– Не смій, – гаркнув Андрій.

– А що, неправда?

Сергій стукнув долонею по столу.

– Досить! Тут не базар.

– Ні, Сергію Івановичу, – тихо сказала Галя. – Якраз базар. Просто товар – я.

Тітка Ліза зблідла.

– Галю, я тебе виростила?

– Ні.

– На ноги ставила?

– Ні.

– То чого ти зі мною так?

Галя мовчала секунду, потім дістала з кишені ключі й поклала на стіл. Не відпустила.

– Бо ви подарували мені дім не з любові. Ви подарували його, коли були впевнені, що він вам більше не знадобиться.

Тітка Ліза стиснула губи.

– А навіть як так? Я мала право.

– Мали. І я маю право не віддавати його назад.

Андрій фиркнув.

– По закону – може. По-людськи – ні.

– По-людськи? – Галя різко повернулась до нього. – Це коли син роками не приїжджає, а потім приходить ділити те, на що навіть пил не сідав?

– Я не жив тут, це правда. Але я син.

– І що? Кров – це індульгенція?

Він встав.

– А ти хто? Випадкова родичка, якій пощастило.

– Так. І це вас бісить найбільше.

Тітка Ліза раптом сказала дуже спокійно:

– Якщо Сергій помре, ти з цим будинком не заснеш.

У кімнаті стало тихо.

Галя повільно прибрала руку з ключів.

– А якщо я віддам будинок, ви з цим заснете?

Ніхто не відповів.

***

За тиждень Галя повернулась додому пізно. Біля хвіртки стояв Олег.

– Ти чого без дзвінка? – втомлено спитала вона.

– А ти чого не сказала, що до тебе приходили?

– Хто?

– Андрій.

Галя завмерла.

– І що він тобі наговорив?

– Що ти хочеш, щоб старі продали машину, залізли в борги, а ти сиділа в будинку біля ставка і пила каву на веранді.

– А ти, бачу, вже все вирішив.

– Я нічого не вирішив. Я питаю.

Вона зняла рукавички.

– Питаєш? Добре. А він тобі сказав, де був, коли батько сам жив? Коли тітка Ліза переїжджала? Коли я тут одна дах лагодила?

– Сказав, що це не дає тобі права бути кам'яною.

– А йому дає право бути святим?

Олег потер щоку.

– Галю, якщо людям реально потрібні гроші на лікування…

– "Людям"? Тепер уже "людям"? – вона гірко засміялась. – Зручно. Як тільки справа про майно – всі стають просто "людьми", а не тими, хто роками один одному не був потрібен.

– Я не про майно. Я про те, що ти уперлась.

– Бо це мій дім.

– Тобі його подарували.

– Так. Подарували. Не позичили. Не дали "пожити".

Олег опустив очі.

– Я просто не хочу, щоб через стіни ти стала такою.

– Якою?

Він підняв погляд.

– Тією, що вміє все виправдати словом "моє".

Вона відчинила хвіртку.

– А ти не хочеш бути тим, хто чужою добротою заробляє собі репутацію хорошої людини?

– Що?

– Найлегше бути щедрим за чужий рахунок, Олеже.

Він застиг.

– Це вже підло.

– А лізти в це – ні?

– Я твій наречений.

– Тоді будь на моєму боці.

– А якщо ти не права?

– То хоча б не ставай у чергу до мого паркану.

Він нічого не сказав. Просто пішов.

***

У неділю тітка Ліза сама покликала Галю на обід.

– Без сцен, – попросила вона по телефону. – Просто поїмо.

У дворі вже стояли дві машини. Галя одразу побачила, що "без сцен" не буде.

На веранді сиділи Сергій, Андрій з дружиною, дві сусідки і баба Марія, та сама, до якої колись ходили "на долю".

– А її навіщо? – тихо спитала Галя.

– Вона просто зайшла, – сказала тітка Ліза, не дивлячись в очі.

– Авжеж, – буркнула Галя й сіла.

Спершу їли мовчки. Потім дружина Андрія, нафарбована, як на свято, раптом сказала:

– Я, може, лізу не в своє, але ж у вас дітей нема. Вам із Олегом і квартири вистачить.

Галя поклала виделку.

– А вам що вистачить, я якось без вас вирішу.

– Я просто про справедливість.

– Ні. Ви просто рахуєте чуже.

Андрій підсунув до Галі папку.

– Тут варіанти. Продаж. Або викуп по частинах. Батькове лікування чекати не буде.

Галя навіть не торкнулась папки.

– Ви дуже впевнені, що я прийшла підписувати.

Тітка Ліза заговорила швидко, ніби боялась себе самої:

– Галю, я не хочу просити вдруге. Ми ж не на вулицю тебе виганяємо. Сергій купить тобі однокімнатну. Скромну, але…

– "Але" що? – перебила Галя. – Але не біля ставка? Але не мою? Але щоб усім було зручно, крім мене?

Сусідка справа цокнула язиком:

– Така молода, а серце тверде.

Галя подивилась на неї.

– А коли ваш син забрав у вас пай і не дзвонить – це в нього "важке життя", так?

Жінка почервоніла.

– Не смій.

– А чого? Правду неприємно чути тільки про себе?

Сергій важко підвівся.

– Дівчинко, ти забуваєшся.

– Ні, це ви забули, що подарунок назад не вимагають.

– А якщо від нього залежить життя?

– А якщо від цього будинку залежить моє?

Андрій засміявся коротко і зло.

– Твоє життя від хати? Не сміши. Ти просто вчепилася в халяву.

Олег, який щойно зайшов на веранду, почув саме це.

– Не треба так, – кинув він.

– А як треба? – Андрій обернувся. – Мовчати? Вона чуже забрала і ще з себе жертву робить.

– Чужого я не брала, – відрізала Галя. – Мені дали.

– Бо ти опинилась поруч. Не тому, що заслужила.

Олег зробив крок уперед.

– Досить.

Андрій фиркнув.

– Ти теж хороший. Хочеш жити біля озера і вдавати, що це кохання.

Галя різко повернулась до Олега.

– От тепер скажи. Ти теж так думаєш?

Усі стихли.

Олег не відповів одразу. І це було гірше за будь-які слова.

– Я думаю, – повільно сказав він, – що коли через тебе старий чоловік не зможе лікуватися, то документи тебе не виправдають.

Галя дивилась на нього так, ніби він щойно вдарив її.

– Через мене?

– А через кого? – озвався Андрій. – Через того, хто хоче врятувати батька?

І тут баба Марія, яка весь час мовчала, раптом засміялась беззубим ротом.

– Отак воно і є. Поки нема чого ділити – всі родина. А як запахло хатою, то любов одразу з калькулятором.

– Замовкніть, – різко сказала тітка Ліза.

– Чого? – баба Марія примружилась. – Хіба не правда? Ти ж не від щедрості хату віддала. Ти його тоді ховала. Думала, старість проживеш при багатому, а запасний вихід – племінниці в руки. А тепер запасний вихід захотіла назад.

– Замовкни! – тітка Ліза вже кричала.

Баба Марія вдарила долонею по столу.

– Найогидніші подачки – це ті, за які приходять по решту.

Веранда завмерла.

Сергій побілів.

– Лізо… це правда?

Тітка Ліза підвелась так різко, що перекинула склянку.

– А що мені було робити? – крикнула вона. – Що? Чекати, поки ти передумаєш? Поки твій син прибіжить? Я все життя була запасною. Для сестри. Для чоловіків. Для всіх. Хоч раз я хотіла вирішити наперед!

Андрій відступив, ніби його обдали кип'ятком.

– Тобто це був спектакль?

– Не смій! – вона ткнула пальцем у нього. – Ти з'явився зараз не через батька. Ти з'явився, бо боїшся, що після нього тобі нічого не перепаде.

– Я хоча б не торгую родичами, – процідив Андрій.

– А ти торгуєш батьком, – тихо сказала Галя.

Він різко штовхнув папку зі столу. Аркуші розлетілись по підлозі.

– Та забирай ти свою халупу! Подивимось, як ти в ній сидітимеш, коли людина помре.

– Не смій її цим шантажувати, – Олег зробив крок до нього.

– А ти взагалі закрийся, рятівник. Тебе з ями витягнули, а ти вже в родину вліз.

Галя обернулась до Олега.

– Іди.

– Що?

– Іди звідси.

– Галю, не зараз.

– Саме зараз. Або ти мій, або теж прийшов рахувати, у скільки оцінити мою поступливість.

Тітка Ліза раптом сіла і дуже тихо сказала:

– Я б на твоєму місці віддала.

Галя подивилась на неї.

– А я б на вашому – не просила після такого.

– Я для тебе нічого не значу?

– Значите. Саме тому так гидко.

Олег провів рукою по волоссю.

– Послухай. Продай половину. Візьми менше. Знайдіть компроміс.

Галя засміялась так, що дві сусідки перезирнулись.

– Компроміс? Мені так подобається це слово. Воно завжди означає, що поступитися має той, у кого щось є.

Вона встала.

– Ключі лишаються в мене. Будинок – теж.

– Тоді весілля не буде? – тихо спитав Олег.

Галя навіть не одразу зрозуміла.

– Оце твій вибір моменту?

– Я просто хочу знати, з ким я живу.

– З жінкою, яка не віддає своє під оплески чужої моралі.

Він кивнув, ніби щось вирішив для себе.

– Добре. Тоді я вам усім спрощу життя.

Галя мовчала.

Олег зняв з пальця обручку, поклав на стіл біля мокрої склянки й сказав:

– Коли будинок для тебе важливіший за людей, то живи з будинком.

Він пішов.

Ніхто його не зупинив.

Галя стояла кілька секунд, потім взяла зі столу папку Андрія, перегорнула першу сторінку, розірвала навпіл і кинула шматки просто в тарілку з голубцями.

І вже біля сходів, не обертаючись, сказала:

– До речі, тітко, я завтра міняю замки. Щоб більше ніхто не плутав подарунок із тимчасовим користуванням.

Valera

Популярне