– Тільки не кажи, що ти знову її поїдеш зустрічати, – Вероніка різко вивернула кермо й ткнула пальцем у бік вокзалу. – Після “відрядження”. Смішно. – У мене дружина приїжджає, а не злочинниця, – Олег дивився у вікно.

– Тільки не кажи, що ти знову її поїдеш зустрічати, – Вероніка різко вивернула кермо й ткнула пальцем у бік вокзалу. – Після "відрядження". Смішно.

– У мене дружина приїжджає, а не злочинниця, – Олег дивився у вікно. – Досить.

– Дружина? Така, що на курорти їздить "по роботі" в сукнях, які на конференції не вдягають?

– Ти її ненавидиш ще з весілля.

– Бо ти тоді продав мамину квартиру, щоб закрити її борги.

Олег обернувся.

– Я продав СВОЮ частку.

– А маму хто до мене переселив? Ти? Ні, я. Але сім'ю рятувала твоя Дана, так?

Він стиснув щелепу.

– Якщо ти ще раз…

– Що? Правду скажу?

Вони замовкли, коли під'їхали до вокзалу.

Через пів години Дана сіла на заднє сидіння, пахнучи дорогими парфумами й сонцем.

– Нічого собі зустріч, – усміхнулась вона. – Ніко, а ти хоч колись буваєш рада мене бачити?

– Зрадників не люблю.

– По собі не міряй, – кинула Дана.

Вероніка глянула в дзеркало.

– Я хоча б не вдаю святу.

– А ти хоча б раз жила своїм життям, а не братовим?

– А ти хоча б раз заробила на щось сама, крім проблем?

– Досить! – гаркнув Олег. – Обидві замовкли.

У машині стало тихо.

Біля дому Олег вже взявся за ручку дверцят, але Вероніка вчепилась йому в рукав.

– Вона тобі бреше.

– Ти одержима, – холодно сказав він і вийшов.

Дана всміхнулася їй у вікно:

– Найгірше, Ніко, коли жінка нікому не потрібна й починає берегти чуже.

Вероніка нічого не відповіла. Тільки дивилась, як вони заходять у під'їзд.

***

– Вагітна? – Олег не вірив і сміявся, і плакав одночасно. – Справді?

Дана простягнула йому тест, а сама втерла очі.

– Ти ж так хотів дитину.

Він обійняв її так міцно, що вона на секунду заплющила очі.

– У нас буде сім'я. Нормальна. Справжня, – шепотів він.

– Тоді давай по-дорослому, – тихо сказала Дана. – Я хочу безпеки. Не "потім". Зараз. Якщо зі мною щось станеться, якщо ти передумаєш, я не хочу лишитися з дитиною в підвішеному стані.

– Я не передумаю.

– Усі так кажуть.

– Дано…

– Перепиши на мене частку квартири.

Олег відступив.

– От прямо зараз?

– А коли? Коли я буду з животом і залежна від твого настрою?

– Ти серйозно в такий момент про квартиру?

– А ти серйозно в такий момент хочеш, щоб я просто повірила чоловіку на слові?

Він мовчав.

– Бачиш? – Дана витерла сльози. – Дитину ти хочеш. Відповідальність – уже не так.

– Це низько.

– Низько – це коли жінка має народити "для сім'ї", але без жодних гарантій.

Він сів на диван.

– Я подумаю.

Дана усміхнулась, але очі залишилися холодними.

– Тільки швидко. Бо вагітність – це не той стан, де зручно чекати, поки чоловік дозріє.

***

Через два дні в двері подзвонили.

Олег відчинив – на порозі стояла Вероніка з товстою папкою.

– Я ж просив тебе не лізти в мою сім'ю.

– Пізно, – сказала вона й зайшла. – Твоя сім'я вже давно залізла тобі на шию.

Дана вийшла з кухні.

– О, контролерка приперлась. З чим цього разу? З доносом чи одразу з вінком на шлюб?

– З доказами.

– Кажи тут, – Дана схрестила руки. – Я не люблю, коли мене судять за спиною.

– А в очі, значить, любиш брехати?

Вероніка висипала на стіл фотографії.

Дана зблідла.

На фото вона – біля басейну, в ресторані, на пляжі. І всюди поряд один і той самий чоловік. Рука на талії. Поцілунок. Номер готелю.

Олег довго дивився мовчки.

– Це монтаж, – швидко сказала Дана. – Зараз що завгодно можна…

– А це теж монтаж? – Вероніка дістала ще папери. – Довідка з клініки. Термін.

Дана рвонулась до столу.

– Не смій!

Олег перехопив папери першим. Пробіг очима рядки. Перевів погляд на Дану.

– Це не моя дитина?

– Олеже, послухай…

– Це не моя дитина?

– Я хотіла сказати. Просто не так.

Вероніка гірко всміхнулась.

– Не так? Вона торт замовила. Кульки. Свято брехні.

– Замовкни! – крикнула Дана. – Ти тільки цього й чекала!

– Так, чекала. Бо хтось мав перестати бути дурнем замість нього.

Олег говорив тихо:

– Коли ти збиралася сказати?

– Я не знала, як.

– Коли б квартира вже була на тобі?

Дана змовкла.

У під'їзді якраз гримнули двері. За хвилину в квартиру без стуку зайшла сусідка тітка Люба – почула крики.

– У вас усе нормально?..

За нею визирнув підліток із сусідніх дверей. Потім ще хтось.

Вероніка навіть не спробувала зачинити.

– Та заходьте, – сказала вона в коридор. – Тут якраз сімейна вистава. Майбутнього батька вітають.

– Ти ненормальна?! – Олег різко обернувся до сестри.

– А що, соромно? Коли ти маму до мене відправив, тобі не було соромно. Коли ця красуня на твої гроші "відряджалась" – теж. А тепер соромно?

– Не приплітай сюди маму! – гаркнув Олег.

– А чого ні? Зручно ж. Мама – на мене, квартира – собі, дитина – чужа, але аби в родину. У тебе все життя так: наслідки на інших, а ти в білому.

Дана засміялась нервово.

– О, почалось. Тобі не я заважаю. Тобі заважає те, що брат вибрав не тебе.

У коридорі стало тихо.

Вероніка повільно підійшла ближче.

– Повтори.

– Ти не сестра. Ти жінка, яка не пережила, що в нього з'явилась інша сім'я.

Олег ударив долонею по столу.

– Замовкніть обидві!

Але вже ніхто не зупинявся.

– Скажи їм, – Дана кивнула на двері, де стовбичили сусіди. – Скажи, як ти рилася в моїх речах. Як наймала когось, щоб мене стежили. Це нормально? Це не хвора одержимість?

Олег різко глянув на сестру.

– Ти за нею стежила?

– Так, – відрізала Вероніка. – Бо ти сліпий.

– Ти взагалі чуєш себе? – він зробив крок до неї. – Ти найняла людей, щоб лазити в моє життя?

– Я рятувала тебе.

– Ні, – сказав Олег. – Ти мстилася за те, що я перестав жити так, як тобі зручно.

Дана одразу вчепилась у цю паузу:

– От бачиш? Нарешті хоч щось зрозумів.

– Не смій, – Олег повернувся до неї. – Ти теж не жертва.

Вона знизала плечима.

– Я хоча б чесна в одному: я думала про себе. Бо якщо жінка не подумає про себе, чоловік подумає тільки про свою образу.

Вероніка пирхнула.

– Чесна? Ти хотіла повісити на нього чужу дитину.

Дана подивилась їй просто в очі й сказала так голосно, щоб чули всі в коридорі:

– А що мені лишалося? Народжувати "по любові" від мужика, який зник би за тиждень, чи від чоловіка, який роками вимолював дитину, але квартиру все одно тримав при собі? Чоловіки хочуть спадкоємців, поки не треба за них платити.

У коридорі хтось тихо видихнув: "Ого…"

Олег побілів.

– Тобто ти просто вибрала, на кого зручніше це повісити?

– Я вибрала стабільність для дитини.

– За мій рахунок.

– А ти хотів сім'ю за мій.

Вероніка засміялась коротко й зло.

– Це ж треба так вивернутися.

– А вона не бреше, – раптом сказала тітка Люба з коридору. – Багато хто так робить, просто мовчать.

– Ви серйозно? – Олег глянув на сусідку так, ніби не впізнавав людей.

– Я серйозно те, що дитина не винна, – відказала та. – А ви всі тут винні по-своєму.

– Не смійте ставити нас в один ряд, – сказав Олег.

– А чого ні? – Дана схопила сумку. – Ти хотів дитину настільки сильно, що не помітив жінку поруч. Вона хотіла контролювати тебе настільки сильно, що полізла в мою постіль. Я хотіла вижити. І знаєш що? З нас трьох я хоча б не прикидалася порядною.

– Вийди, – тихо сказав Олег.

– Це моя дитина. Я вийду. Але не з порожніми руками.

– Ти ще щось хочеш? – Вероніка аж задихнулась.

Дана подивилась на Олега:

– Гроші на лікаря і до кінця місяця – за квартиру. Бо поки ми офіційно одружені, ти так просто від мене не відкараскаєшся.

– Після всього? – прошепотів він.

– Після всього, – спокійно відповіла вона. – Ти ж так хотів справжню сім'ю. От і дізнаєшся, скільки вона коштує.

Вона рушила до дверей, але на порозі озирнулась на Вероніку.

– І так, Ніко. Якщо він завтра все одно дасть мені гроші – ти програла.

Вероніка зробила крок уперед:

– Якщо він дасть – значить, він ідіот.

Дана всміхнулася.

– Ні. Значить, навіть з чужою дитиною я йому потрібніша, ніж ти – рідна.

Valera

Популярне