Все в моєму житті йшло за планом: закінчила університет, влаштувалась на гарну роботу, познайомилась з майбутнім чоловіком, одружилися. Ігор був надзвичайно добрим, цим і вразив. Все допомагав, завжди підтримував.
Мені квартира дісталася від батька. До шлюбу жила одна, ремонт якісний зробила з власної кишені. Згодом Ігор переїхав до мене, адже до цього орендував житло з другом.
Все в нас було дуже добре. Єдине не давало спокою – зовсім не ладнала з його матір’ю. Інні Петрівні я відразу не сподобалась, вона була впевнена, що її сину потрібна простіша і слухняніша дружина. Щоб не сваритися, я вирішила звести спілкування до мінімуму, зустрічатися лише на свята. Навіть коли в нас народилася донька, свекруха не приходила і допомагати не поспішала.
Та раптом сталося неочікуване і чоловік звернувся до мене з проханням:
– Олю, така біда сталася. Мати посварилася з вітчимом, він її вдарив. Я ніяк не можу її там лишити, це жах! Нехай з Ніною у нас поживе хоч кілька місяців, а потім я їй квартиру винайму окрему.
Я не розуміла, чого б Інні Петрівні не повернутися в рідне село і не жити там зі своєю Ніною. До речі, це дочка від другого шлюбу, страшенно неслухняна дитина тринадцяти років. Лишень цього клопоту мені бракувало.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Врешті, довелося погодитися, хоча дуже просила чоловіка, щоб це було лише на два місяці. Інна Петрівна оселилась у нас і відразу ж почувалася, як вдома. Почала прибирати, готувати, розповідати мені, що і як треба вдома робити.
– Де ти весь час ходиш? В хаті не прибрано, а ти гуляєш?
-Треба ж, щоб дитина чистим повітрям дихала, як інакше?
– Ото так дихала, що ти з новим манікюром прийшла?
– Все ви помічаєте. Я ж хочу охайною виглядати для вашого сина!
– Знав би він, скільки воно коштує. Бідний так багато працює, щоб ти все мала.
– Я теж багато працювала, і цю квартиру сама до ладу довела, і всі меблі придбала самотужки.
– Ой, наче тобі не допомагали. Знаю я, як такі, як ти, заробляють!
Більше слухати безпідставні звинувачення сил не було. Пішла до дитини і тихенько плакала. Коли чоловік прийшов – все йому розповіла, а він пообіцяв поговорити з мамою. Того ж вечора почула, як вони сваряться на кухні:
– Ти не можеш так говорити з Ольгою. Вона ж тебе в свою квартиру прийняла, все дала!
– Сину, ти просто не бачиш, що вона тут робить. Лиш в салони ходить, а в хаті безлад. Щодня нові речі купує, а на харчах навіть не намагається економити. Ти ж так важко працюєш, а вона все витрачає.
– Вона моя дружина і краще знає, що треба купувати! Цінуй її допомогу!
– Отак ти з матір’ю? Ця дівка тобі дорожча? Її захищаєш?
Вони страшенно посварилися. На ранок свекруха не говорила ані зі мною, ані з сином. Натомість до мене підійшла Ніна:
– Тепер ти задоволена, що Ігоря з мамою пересварила. Цього ти хотіла?
– Ні, не хотіла. Хочу, щоб мені дали спокій.
Так у своїй власній оселі я почувалася дуже незатишно. Атмосфера ставала дедалі гнітючішою. Одного разу я підійшла до Інни Петрівни:
– Я так жити не можу. Ми маємо помиритися!
– Цього не буде! Ти використовуєш Ігоря і ще його рідних не поважаєш.
– Тоді ви маєте шукати інше житло.
Я не хотіла їх виганяти, проте не знала як вчинити. Ігор страшенно переймався цим, проте мене не звинувачував. Вже на вихідних відвіз матір у село в стару хату. Свекруха навіть не попрощалася зі мною. Тепер не уявляю, як нам навіть на свята бачитися?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
