Коли Оленка сказала мені довгоочікуване “Так” на пропозицію руки і серця – я не тямив себе від щастя. Нарешті ми з нею станемо сім’єю – одним цілим.
Поки я літав на сьомому небі, всі друзі та рідні з усіх сил пробувати мене хоч трішки приземлити:
– Олеже, спустися на землю. Чого ж ти радієш? Вже за рік на тебе чекає побут, рутина і сіра буденність! Усе кохання розвіється, ніби його і не було.
– От, коли мине той рік, тоді й буду про це думати, – без зайвих хвилювань відповідав я.
З моменту тієї розмови море часу минуло. Сидимо ми з дружиною на кухні, і прийшла нам обом до голови ідея наліпити пельмені. Як дружня кулінарна команда, працюємо в чотири руки: я м’ясорубку підготував, Олена тістом зайнята. А потім разом починаємо ліпити найгарніші у світі пельмені.
– Дивися, який у мене красивий вийшов, – хвалиться Оленка.
– Е ні, у мене краще виходить, – відповідаю я, усміхаючись, хоча неозброєним оком помічаю, що це зовсім не так.
В ході процесу роти нам обом від балачок не закриваються. То м’ясо обговорюємо, то походження слова “пельмень”. Для затишнішої атмосфери чогось таки бракувало. Точно – музики!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Увімкнув джаз. От і наступна тема для обговорення назріла. Вже з Оленою вирішили поговорити про те, які інструменти краще звучать у джазовому оркестрі. Але як можна слухати джаз і не випити якогось хорошого напою? Дістав із шафки подарункову пляшку, яка ще з Нового року пилом припадає. Для кого ж тримати?
– Олеже, та Ти смішний. Такий напій і під пельмені, – сміється жінка.
– Ну, не під пельмені, а під музику. Не будемо ж під джаз водичку попивати.
– Ну, тут і сперечатися не буду. Розливай! – загорілася азартом Олена.
Скуштували по ковточку, почали й враженнями ділитися, порівнюючи дорогі напої від тих, які купує більшість людей.
Для повного завершення картини мені ще бракувало кубинської.
– Ой, Олеже, що ж ми будемо пельмені з димом їсти?
– Та ти не хвилюйся, зараз перчику візьмемо, лаврового листочка в окріп кинемо – і про якусь кубинську й думати забудеш, – переконую я Оленку.
– Ну, раз ти так кажеш, то вже хай буде.
Сидимо із дружиною, як у Голлівудському кіно: у клубах диму з бокалом смачного напою, смакуючи домашні пельмені. Така картина точно заслуговує на всі можливі кінонагороди.
І де вона та рутина і сіра буденність? Мабуть, разом із димом у вікно вилетіла, бо скільки років її шукаю – а все знайти не можу.
Секрет простий – свято і щастя не шукати треба – їх вартує створювати самим!
Чи є у вас секрети щасливого подружнього життя?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
