Редакція “Цікаво про” хоче поділитися з вами історією дуже сміливої жінки, яка в свої 60 з лишком доводить усім навколо – життя цікаве і яскраве доти, доки ми робимо його таким. Діліться дописом і надихайте такими історіями своїх друзів.
Коли помер мій чоловік – в мене опустилися руки. Не знала, куди себе подіти. Будинок великий, порожній без мого Степана. Важко мені було там самій, от я і вирішила продати його і купити собі маленьку однокімнатну квартиру.
Машину теж продала – водити я не вмію, а в дітей давно вже є свої модні і сучасні іномарки.
Переїхала до нового житла, обклалася грошима і думала, що ж тепер з ними робити. Купувати нічого не хотіла – завжди вважала, що речі – то найбільша марнота, тим паче у такому віці.
Хотіла дітям віддати, але вони навідріз відмовилися:
– Мамо, ми собі раду непогано даємо. То твої гроші і батькові. Ми певні, він хотів би, щоб ти витратила їх на те, що принесе тобі радість і задоволення.
Тоді я й вирішила, що поїду в подорож. Ми зі Степанком мріяли, що свою 40-у річницю шлюбу відсвяткуємо в Парижі.
Що ж… Доведеться летіти самій. Онуки допомогли мені забронювати авіаквиток, зібрати усе необхідне і за кілька днів я вже сиділа навпроти Ейфелевої вежі, зачаровано милуючись її вогниками.
В той момент в душі вирувало стільки емоцій. І радість, і сум, бо коханої людини поруч не було. Але я певна, що він зараз закохується в інші вогники – в зірки, бо він точно на небі. Я вірю…
У Франції мені так сподобалося, що я вирішила влаштуватися на роботу і ще ненадовго продовжити свою мандрівку. Працювала прибиральницею в музеї. Завдяки цьому мала можливість об’їздити всі провінції, спробувати відомий французький сир і всі сорти вина.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Потім жіночка, з якою я познайомилася на роботі, запропонувала мені летіти разом із нею до Португалії працювати в готелі.
Втрачати мені було нічого, та й вдома на мене ніхто не чекав – в дітей своїх клопотів вистачає, от я й погодилася.
Незчулася, як цілу Європу об’їздила, ще й в Північну Африку пощастило потрапити на кілька днів.
Якби не скучила за своїми рідними, то ніколи б не відмовилася від такого цікавого досвіду, але прийняла рішення ненадовго повернутися додому.
В аеропорту мене зустрічала вагітна донька…
– Оленочко, я й не знала! Відчувало моє серце, що треба навідатися додому.
– В сенсі навідатися?
– Ну, я планую дочекатися народження четвертого онука і полечу назад до Португалії. У мене там робота і заробіток непоганий.
– Мамо, та як же це? Ти вже стара людина, а тобі Європа в голові. Ми порадилися і вирішили, що тобі краще буде залишитися в Україні.
– Якщо тобі самотньо, ми можемо подбати про дуже хороший і престижний будинок для літніх людей… – почав свою промову син.
– Хоспіс?!
– Та який хоспіс, мамо! Просто нам здається, що тобі мало спілкування, тому ти втікаєш з дому. Ми не хочемо, щоб ти їхала.
– Але це моє життя! Я маю право вирішувати, на що витрачати, як ви кажете, свою старість.
В той вечір ми дуже посварилися. Я розумію позицію дітей – вони хвилюються і хочуть, щоб я була в них на виду, але відмовлятися від подорожей не можу. Нарешті я знайшла те, що приносить мені стільки задоволення!
Як пояснити це дітям?
Ми вважаємо, що жінка має повне право самостійно розпоряджатися тим часом, який Бог їй відміряв. Якщо мандрівки – це те, що робить її щасливою, то хіба вона повинна ними жертвувати заради “спокою” і комфорту своїх рідних?
А як вважаєте Ви? На чиєму Ви боці?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Кабачкова ікра — 5 гарних рецептів приготування, які мають бути у кожної господині
Інструкція з приготування домашньої маски з желатином
15 цуценят, які вкрадуть ваше серце, щоб наповнити його світлом і любов’ю
Нещодавно мама мені зателефонувала і сказала, що мені прийшла якась спадщина, і треба приїхати додому, щоб оформити всі документи. Я була ошелешена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста на мене
