– Доню, позич мені кілька тисяч. У брата твого проблеми. – Яка ж я тобі донька?!

Я втратила батька, коли мені було 6 років. Я його добре пам’ятаю — милосердний, м’який і дуже ніжний. 

Поруч з ним я відчувала себе принцесою, яку дуже люблять і завжди захищатимуть від всіх бід. 

Батькова смерть стала страшенним ударом і для мене, і для мами. Вона впала в депресію, не хотіла ні їсти, ні пити без свого коханого Іванка. Добре, що в неї була я — єдина причина прокидатися щоранку і продовжувати якось жити далі. 

Через 2 роки мама зустріла іншого. Василь піклувався про неї і любив її, тому я зовсім не протестувала, коли найрідніша повідомила, що її коханий тепер житиме з нами. 

Мені було всього 8 років, тому я наївно вірила в те, що чужий дядько зможе замінити мені тата. Мені так бракувало чоловічого батьківського захисту, сили, опори. 

Спершу все так і було, але після того, як мама народила чоловіку сина, Василя наче підмінили. Він перестав мене помічати взагалі, постійно відправляв до бабусі, бо я його дратувала. Йому потрібен був лише його Андрійко… Мало того, мені доводилося постійно сидіти з братом, допомагати мамі з хатніми справами. І це при тому, що я й сама була дитиною!

Отак і жили… Я завжди відчувала себе зайвою в цій “ідеальній” сім’ї з трьох осіб. 

Розраховувати мені було ні на кого, тому я покладалася лише на себе та власні сили. Сама вступила до медичного університету, сама закінчила його з відзнакою. 

Студентські роки — мабуть, найщасливіший період мого життя. Крім успішного навчання, я ще й зустріла кохання всього свого життя. 

Дмитро — мій однокурсник… Такого показного і привабливого хлопця ще пошукати треба. Я навіть і не мріяла про те, що зможу колись такому сподобатися. 

Але це сталося! Після року зустрічань він зробив мені пропозицію. Я одразу погодилася. 

Дмитро привів мене на перше знайомство з батьками. Тоді-то я і зрозуміла, що мій наречений дуже навіть забезпечений хлопець, хоч покохала я його зовсім не за це. Тато у нього золотий — пообіцяв, що відкриє нам особисті кабінети. 

Свого слова дотримав. За рік після весілля я вже була солідним педіатром в приватній клініці. Потім дізналася про вагітність. Дмитро був на сьомому небі від щастя, як і я. 

То Бог винагородив мене за всі ті випробування, через які мені довелося пройти в дитинстві. 

Думала, що мою радість ніщо не зможе затьмарити, але це було не так. Ми дізналися про те, що мама занедужала. Точного діагнозу ніхто поставити не міг… Довелося робити дорогі обстеження, щоб переконатися в тому, що немає нічого серйозного.

Я про все подбала. Записала найріднішу до найкращої клініки в столиці. Вітчим захотів їхати з нею, а зупинитися було ніде, тож я, звісно, запропонувала йому пожити кілька днів у нас. 

– Розкішно живеш, Мартусю! 

– Працювала багато, от і маю, — спокійно відповіла я. 

Дякувати Богу, нічого серйозного у мами не знайшли, тому вони збиралися повернутися додому. На прощання вітчим замість слів подяки видав:

– Доню, а ти б не позичила мені трохи грошей… Андрійко натворив справ. Треба тепер це якось вирішувати… Сама розумієш. 

Оце його “трохи” означало величезну суму, якої у нас з Дмитром навіть не було.

– Вибач, але нічим не можу тобі допомогти. Я вагітна — у нас тепер своїх витрат буде повно. Та й яка я тобі донька — ти мене не визнавав своєю ніколи.

Совість мене трохи гризе, бо ж Андрій таки мій брат. Та з іншого боку, коли я перебивалася з копійки на копійки про мене ніхто не думав і не піклувався… Я сама собі раду давала — і вони впораються!

Редактори “Цікаво про” вважають, що дівчина мала повне право відмовити вітчиму в допомозі. У неї є своя сім’я, діти, про яких вона повинна дбати. Звісно, можна проявити милосердя і позичити братові певну суму грошей, але покривати його борги Марта взагалі не зобов’язана. 

Як вважаєте Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector