Перший телефон у мого чоловіка з’явився років десять тому. Відтоді він ніколи не ставив його на беззвучний режим, і раптом почав. Додзвонитися до нього було просто нереально. Про це говорили не тільки близькі, а й знайомі. Я запідозрила недобре, але вирішила почекати.
Потім я почала бачити нестикування в часі. Чоловік почав активно цікавитися покупками. Він вважав, що потрібно допомагати коханій дружині. І свою відсутність почав пояснювати роз’їздами по супермаркетах у пошуках тих самих помідорів, дешевших на п’ять гривень.
А потім сталося найстрашніше. В один прекрасний день я все-таки не витримала, взяла серед ночі його смартфон і доклала до вказівного пальця. Телефон легко розблокувала, а мій чоловік продовжував мирно спати. Я не особливо вникала в листування. Мені вистачило буквально кількох слів. У нього була коханка Аліна і до цього життя мене точно не готувало. Зізнавався їй у коханні, писав, як сумує і хоче бути біля неї. А я лише ковтала сльози і продовжувала вчитуватися в такі схвальні слова чужій жінці.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я поклала телефон на місце, випила заспокійливого і вирішила стримувати себе. Ми поговорили з чоловіком тільки наступного вечора. Прийняли рішення дочекатися канікул дітей, щоб подати на розлучення і не травмувати їх. Чоловік переїхав жити на диван, я почала копатися в собі і записалася до психолога. Про пробачення не могло бути й мови. Через кілька днів в мої двері хтось подзвонив. На порозі стояв симпатичний чоловік, добре одягнений.
– Ви Марія? – запитав він.
– Я – так, а ви власне хто? – губилася в здогадах я.
– А чому ви не страшна? – здивувався він.
– А чого я повинна бути страшною? – не зрозуміла я.
– Ну просто я б від вас не пішов. – зітхнув чоловік. – Я Валерій, чоловік Орисі, коханки вашого чоловіка.
У мене очі на лоб полізли. Валерій зрозумів комічність ситуації і поспішив пояснити, що він від мене хоче.- Я розумію, що це звучить безглуздо, але мені так погано. Вона про все розповіла, а мені і поговорити немає з ким …
Я запросила Валерія в квартиру, налила чаю, і ми з ним дві години проговорили. Дивно, але легше стало не тільки йому, але і мені. Я зрозуміла, що не одна в своєму болоті. Потім ми домовилися про зустріч через кілька днів. Через місяць у нас були процеси розлучення. Складно, боляче, самотньо і допомога рідної людини стала тим самим ковтком свіжого повітря … Ми з Валерієм могли годинами базікати по телефону.
Я вирішила зробити паузу і поїхала відпочивати. Зустрічав мене мій Валерій з букетом троянд. Я мовчки кинулася до нього на шию і відтоді почалася наша історія. Уже два роки ми разом. Дуже щасливі. Чоловік розійшовся з Аліною через два місяці. Він часто пише мені смс-ки про те, який він дурень і як сумує за мною і нашою родиною. Але мені це нецікаво. Нам добре разом з Валерієм, і я навіть не згадую про своє минуле!
Можливо, жінці варто було б повернутися до колишнього чоловіка?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
