Ми нарешті придбали великий холодильник, про який так мріяли. Старий, добротний хотіли забрати на дачу, та сестра вмовила віддати техніку її синові, який щойно одружився. Ніхто й не думав, що наша щедрість спричинить такі проблеми…
Ми з чоловіком вже десять років мріяли про новий холодильник: великий, широкий, з просторою морозильною камерою. Такий бачили в гіпермаркеті, але ніяк не наважувалися виділити таку солідну суму на техніку.
Цьогоріч святкували двадцять п’яту річницю подружнього життя. Син з донькою склалися грошима і зробили нам просто фантастичний подарунок. Отой омріяний холодильник! Його не треба розморожувати, і функцій він має стільки, що й не знаю, як розібратися.
Вже наступного дня нам привезли покупку. Ми не могли натішитися. Старенький холодильник ще досить гарно працював, тож вирішили відвезти його на дачу. Ми там постійно влітку залишаємось, родичі часто гостюють у нас на природі, і завжди проблема, де зберігати продукти, щоб не псувались.
Через кілька днів я не витримала і запросила сестру Галину, аби похвалитися новою технікою. Вона зреагувала дуже щиро:
– Який шикарний холодильник. Мені на такий до пенсії не назбирати. А де ж старий дівся?
– Та відвезли на дачу, нарешті будемо мати, де там харчі тримати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– От і нащо він вам там, як ви на дачі лиш влітку буваєте. У мого сина ніякого немає, а вони лиш зняли з жінкою квартиру, грошей ні на що не вистачає! – пояснила сестра.
Мені аж соромно стало, що племінник в такій скруті, а я не подумала, що йому треба того холодильника. Відразу попросила чоловіка привезти техніку назад.
Спочатку Микола (так звуть племінника) дуже зрадів. Та його дружина не поділяла цих емоцій:
– Оце таке старе ми в хату поставимо. Там все псуватися буде, він ж не морозить нормально. У моєї бабусі і той кращий!
Я намагалася не звертати уваги, адже розуміла, що дівчина молода, не дивно, що їх хочеться все новеньке, сучасне. З часом усе забулося. Принаймні, я так думала до Дня народження сестри…
За столом були усі родичі. І тут Галина почала всім розповідати про наш чудо-холодильник, нахвалювати. Тоді ми зізналися, що плануємо ще телевізор новий купити. На що сестра звернулася до свого сина:
– О, Миколо, то може тоді й телевізор собі візьмете у тітки. Він зовсім не старий!
– Ну так, собі шикарний куплять, а нам — старий непотріб. Досить, того, що холодильник смердить на всю кухню, і гуде, як потяг. Весь час думаю, щоб ми не потравилися через нього, — випалила невістка сестри.
Мій чоловік аж підскочив. Він на таку подяку не очікував. Бо в нас в сім’ї всі люди прості і не пихаті.
– Думаю, краще завтра я заберу холодильник на дачу, щоб ви дійсно не втравилися. Тим паче літо, він нам вже потрібен!
Як не вмовляла чоловіка залишити вже все, як є, нічого не забирати, але для нього це була справа принципу — відвіз холодильник на дачу.
Сестра образилась, хоча я намагалася їй усе пояснити. Та вона, мабуть, й сама розуміє, бо невістка весь час незадоволена усім, і дорікає Миколі, що той не може її забезпечити.
Цікаво, чи буде молодим наука?! Оце питання…
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
