Мати ніколи не дбала про нас. Вона хотіла насолоджуватися своїм життям, тому спочатку віддала нас в садок-інтернат, а згодом в школу-інтернат.
Додому ми приїжджали лише інколи на літніх канікулах. Кожного разу мати нас знайомила з новим чоловіком.
Після школи ми пішли вчитися в училище. Жити почали з матір’ю і черговим її залицяльником. Спочатку нас лише годували, а все решта – наше діло.
– Роботи є багато. Головне – бажання, – повчала жінка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після того, як нам виповнилося по 18 років, з нас взяли дарчі на приватизовані частки квартири і “викинули з гнізда”.
– Я виконала свою місію. Ви маєте бути вдячні, що зявилися на цей світ. Тепер можете жити своїм життям.
Брат пішов підроблять на автосервіс, а я торгувала розливним квасом.
Мати нас не вигнали зі своєї квартири, а здала кімнату в оренду за 1000 гривень в місяць та оплату комунальних послуг. Для того, щоб економити, ми вирішили жити разом, а не в окремих кімнатах. Вечеряли ми магазинними пельменями, а снідали – булочками.
Брат намагався старанно вчитися і розвиватися, щоб стати помічником автомаляра і отримувати більший дохід.
Та коли літо закінчилося, я залишилася без роботи. Адже бочка з квасом відправилася “зимувати”. Братові довелося мене забезпечувати. На той момент він вже почав заробляти більшу суму.
Згодом я закохалася. Мені було 20, коли я вийшла заміж. Без роздумів, я переїхала до чоловіка. У приватному будинку знайшлося місце й для мого брата. Та він через рік з’їхав і почав жити зі своєю дівчиною. Щодо сім’ї мого чоловіка, то з ними я швидко знайшла спільну мову.
З того часу пройшло 10 років. У нас з братом досі дружні стосунки. Ми добре пам’ятаємо наше дитинство і все, через що довелося пройти. Зараз ми часто бачимося і проводимо багато часу сім’ями. Наші діти також спілкуються.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Буквально рік тому про наше існування згадала мати. У неї було багато проблем. Вона втратила квартиру, а черговий чоловік пограбував усі коштовності та спустошив кредитки. З роботи її також звільнили, коли вона з’явилася там у стані алкогольного сп’яніння.
Мати хотіла, щоб ми їй допомогли. Однак ні я, ні брат не хотіли мати нічого спільного з нею.
Та нещодавно ми отримали дзвінок з поліції і дізналася, що наша мати загинула.
Ми оплатили похорон, а на церемонію запросили родичів та колег. Звичайно, що вони звинуватили нас у тому, що сталося. Адже на їхню думку, ми повинні були забрати матір до себе і доглядати за нею. І це після всього, що вона з нами зробила…
Можливо, мені б мало бути соромно. Однак ця ситуація не викликає у мене жодних емоцій. Можна сказати, що у мене ніколи й не було матері. Адже в садочку найближчою людиною була нянечка, а в школі – вчителька музики. Лише про цих жінок я згадую, коли чую слово “мама”.
Потрібно любити своїх дітей і дбати про них. Тоді у відповідь ви отримаєте вдячність та подяку.
А ви згідні з цією думкою? Чи правильно вчинили діти стосовно матері?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
