Інколи я приховую своє ім’я і пишу анонімно, щоб ти нічого не здогадався. Я переживаю, що ти дізнаєшся про мої почуття. Боюся, що ти втечеш ще далі, якщо знатимеш, що я сумую.
Інколи я з останніх сил стримуюся, щоб не написати тобі, що люблю і готова пробачити увесь біль, який ти мені спричинив.
Мені не вистачає твоїх теплих слів і зізнань в коханні. Я б так хотіла, щоб ця ситуація виявилася брехнею і невдалим жартом.
Звичайно, що мене б це обурило і навіть розлютило. Все ж це лише жорстокий жарт, тому я б швидко пробачила і прийняла тебе назад. Однак…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я намагаюся переконувати себе в тому, що ти справді мене кохав і це все не було акторською грою та пустими балачками. Інколи від цих думкою мені стає спокійно, але моментами повертається біль, сум та печаль. І з цим нічого не вдієш, адже, як не крути, в кінцевому результаті все закінчилося брехнею з твого боку.
Та згодом це мине. Перевірено. Спочатку буде важко, але я повернуся до нормального життя. У мене знову з’явиться натхнення, радість та любов.
Мій теперішній стан – це твоя заслуга. Та одного дня все мине. Я забуду твій запах і більше не згадаю твої дотики. Натомість у моєму житті буде той, хто цінуватиме мене.
Він буде вірним та відданим, а я зможу беззастережно йому довіряти. Він буде кохати мене всім серцем, а я відповідатиму взаємністю. Тоді ти станеш лише спогадом, невдалим жартом долі і важким випробуванням.
Тобі майже вдалося зламати мене, але я вистояла. Я знайшла сили йти далі. Я змогла прийняти себе і ще більше цінувати все, що маю.
Завдяки тобі я змогла зрозуміти, що найважливішими в житті є сім’я та друзі. А ще я вдячна собі за те, що навчилася любити себе, попри думку оточуючих. За це дякую тобі.
Чи доводилося вам переживати болюче розставання?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
