Якось я спускалася у ліфті. На виході мені трапилася жінка з собакою на ланцюзі. Я не розбираюся у порадах, але це був якийсь із різновиду тер’єрів. Голова у пса була величезна, очі маленькі, а за формою морда нагадувала акулу. Взагалі я нормально ставлюся до всіх собак, окрім йорків. Та цього разу щось змусило мене знітитися.
Господиня одразу наказала тварині йти поруч. Мабуть, вона помітила мою реакцію.
– Кайзер, біля мене! Лише лякаєш оточуючих, – прошипіла жінка.
Я зупинилася і сказала:
– А ти в нас чемна собачка?
Раптом хвіст тварини почав активно рухатися зі сторони в сторону. На морді було щире здивування і задоволення від того, що хтось тепло звернувся в сторону собаки.
– Можете його погладити, – відказала господиня. – Він абсолютно безпечний і не кусається.
– Гаразд, – погодилася я.
– Сміливіше, не бійтеся, – підбадьорювала жінка.
Я не встигла простягнути руку, як собака схопився на задні лапи, а передніми вистрибнув мені на груди. Його язик обслинив моє обличчя вздовж і впоперек.
– Кайзер, годі бешкетувати, – крикнула господиня.
– Який же ти хороший, – не могла стриматися від захвату я.
Чи буде якась мораль в цієї історії? Ні.
Я знаю, що собаки бувають різними. Є такі, які ладні проковтнути тебе живцем і не поперхнутися.
Хоча, на сою думку, на це значною мірою впливає ставлення і виховання господарів.
Але сьогодні я не хочу говорити про це. Сьогодні моя історія про любов…
А як ви ставитеся до собак?
