Ольга мріяла про покупку квартири, тому надзвичайно раділа, коли стала власницею однокімнатного житла. Їй подобалося все: ремонт, дрібні деталі, квіти в під’їзді і сусіди навколо.
Жінка безкорисливо прибирала на сходовому майданчику, створювала затишок навколо і раділа своєму щастю.
Проте буквально через місяць розпочалися перші неприємні ситуації. У вазонах в під’їзді з’являлися бички від сигарет. Ольга вирішила залишити там попільничку. Та не пройшло й кількох днів, як вона зникла, а на землі лежав розбитий горщик.
Жінка дізналася, чиїх це рук справа. Вона спекла яблучний пиріг і вирішила навідатися до цього сусіда в гості. Чоловік заявив, що йому не потрібно читати моралей. Він повноправний мешканець дому, тому буде курити там, де йому хочеться. А щодо квітів, то вони його дратують. Ольга спробувала поговорити з консьєржкою, але з цього також не вийшло нічого хорошого. Власне нахабний сусід був її сином, тому вона одразу стала на його захист.
Наступні місяці для жінки були нестерпними. Дивним чином у її квартирі постійно вибивало світло, у двері регулярно дзвонили, а дроти “самостійно” обривалися. Ольга мовчки плакала вечорами. Одного дня до неї прийшла консьєржка з пропозицією продати їй нерухомість. Мовляв, жінці і так тут не комфортно жити, а її син саме зібрався одружуватися. Гроші за помешкання пропонували мізерні.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Це все подруга розповіла мені за чашкою чаю. По щоках котилися сльози, а в очах був відчай. Зрештою, ми вирішили, як вчинити в цій ситуації.
Ольга розмісила оголошення про продаж квартири. Консьєржці пояснила, що хоче продати її за більш вигідну суму. Проте потенційні покупці розверталися ще на вході в під’їзд, коли чули від сусідки розповіді про те, що в будинку багато недоліків, а серед мешканців одні наркомани й алкоголіки. Залишився останній охочий поглянути на квартиру.
Недільного ранку в кабінет консьєржки зайшла циганка. Вона була у колоритному одязі з цигаркою поміж золотих зубів. Поруч стояла ще одна молодша дівчина з животом і двоє дітей. Компанія здійняла галас і найстарша жінка сказала:
– Гей, дорогенька, покажи нам квартиру, що отут продається. Мене Марією звати, а це Люба. Може ручку простягнеш і я тобі погадаю? Гей, всю правду скажу!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Четверо циган навели стільки шуму, ніби прийшов цілий табір. Замурзані діти встигли розбити чашку на столі, перевернути шухляду і порозкидати стопку документів. Менший хлопчик почав голосно плакати, але ніхто на нього не звертав уваги. Жінки вхопили попід руки консьєржку і поволокли її до ліфта.
Ольга вже чекала на гостей. Вона запросила циганок у квартиру, а заплакану дитину одна з жінок залишила на консьєржку.
За декілька хвилин малюк встиг наробити стільки шкоди, що його нянька буквально втратила дар мови. Непосидючий хлопчик бігав сходами, дзвонив у кожні двері, розкидав речі і не піддавався жодному контролю.
Зрештою циганки вийшла з квартири зі словами:
– Дякуємо тобі, дорога! Квартира нам сподобалася і ціна підходить. Переїдемо тепер сюди цілим табором. А на тебе чекає щасливе майбутнє і чоловіка доброго зустрінеш! Повір мені на слово!
Марію підхопила молодша циганка і вони завили хором циганських пісень.
Ввечері у двері Ольги подзвонили. Жінка не одразу відкрила, але зрештою зустріла на порозі консьєржку з сином і кількома іншими сусідами. Вони були не з пустими руками, а з пляшкою шампанського та гостинцями. У хамовитого чоловіка в руках був вазон.
Напередодні ми відвідали театр “Ромен”. Директор Марія радо погодилася нам допомогти. Після затіяної вистави ми знову завітали до них на чай.
– Яке ж ми отримали задоволення! Наша трупа в захваті від імпровізації. Адже сценарій – це одне, а те, що було вчора – ось що надихає акторів. А мого онука ви бачили? Йому тільки шість років, а такий талант росте! Зіграв свою роль на відмінно. Тепер він невіддільний учасник нашого акторського складу. Дякую вам, дівчата, за можливість взяти участь в такому неймовірному спектаклі! – із захватом в очах говорила Марія.
А що ви думаєте про такий метод боротьби із недружелюбними сусідами?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
